Чи підтримує уряд прагнення жителів столиці власними зусиллями поліпшити стан водойм і прибережних територій згідно європейських стандартів?

-         Реалії сьогодення показують нам те, що всі великі річки, їх головні притоки та інші водойми в Україні за міжнародними стандартами відносяться до забруднених та дуже забруднених. Тож водні перспективи нашої держави загалом мають негативну тенденцію, все це являється наслідками скидання брудних стоків, розвитком промисловості та рядом інших впливаючих факторів.

-         15 квітня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 371 «Про схвалення розроблених Міністерством екології та природних ресурсів планів імплементації деяких актів законодавства ЄС» до числа яких входить Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про встановлення рамок діяльності і Співтовариства в галузі водної політики» від 23 жовтня 2000 року, мета цієї Директиви полягає у започаткуванні структури охорони внутрішніх поверхневих вод, перехідних, прибережних та ґрунтових вод, що в подальшому зупинить процес їх погіршення, буде сприяти їх покращенню та надасть можливість створити рекреаційні зони для відпочинку та оздоровлення громади.

-         На жаль, не зважаючи на розроблену програму розвитку щодо визначення основних напрямів державної політики у сфері водного господарства для задоволення потреби населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, збереження і відтворення водних ресурсів, впровадження системи інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом, відновлення ролі меліорованих земель у продовольчому та ресурсному забезпеченні держави, оптимізація водоспоживання, запобігання та ліквідація наслідків шкідливої дії вод, державні органи не спроможні на 100 % профінансувати та приймати участь у вирішення всіх цих питань.

-         Тому, на сучасному етапі розвитку суспільства розв’язання будь-якої екологічної проблеми національного, регіонального чи місцевого рівнів потребує спільних зусиль державних установ, громадськості та бізнесу.

-         Наразі важливу роль у прийнятті екологічно значущих рішень, відіграють громадські організації, привертаючи суспільну увагу до тих екологічних проблем, на які не реагує держава. Саме громадськість має право та може здійснювати таку важливу функцію екополітики, як громадський контроль за її реалізацією.

-         Враховуючи вище зазначене, можна з точністю сказати, що Громадська ініціатива столиці давно стала одним із суб’єктів регіональної екологічної політики. І це не дивно, оскільки зростає чисельність, масовість і активність громадськості, яка власними зусиллями та спільними діями показує реальний захист, порятунок, відновлення водойм та їх прибережних територій, прибирання від побутового сміття, висадження зелених насаджень для створення публічних просторів з метою підвищення екологічного та культурного рівня життя в Україні.

 26 квітня о 14-30 в УНІАН (вул.Хрещатик, 4) відбудеться прес-конференція Громадської організації ЕкоГромада на тему : "Громадська ініціатива в питаннях екології. Чи підтримує уряд прагнення жителів столиці власними зусиллями поліпшити стан водойм і прибережних територій згідно європейських стандартів?

Українцям ще належить пережити шок від дружини потенційного президента Франції Еманюеля Макрона. Йому 39 років. Їй -64! Троє дорослих дітей від першого шлюбу, сім онуків.

Президент Франції одружений на власній вчительці французької мови, старшій на 24 роки!

Каже, що закохався у вчительку Бріджит Троньє в школі у віці 15 років. Записався у театральний гурток, який вона вела. Ймовірно, роман у них вибухнув, коли йому було 17. Мабуть, стосунки були такими бурхливими, що втрутилися його батьки, відправивши пристрасного Макрона до Парижу.

Закохані підтримували якісь стосунки. Жінка з досить заможної родини…

Видно у житті Еманюєля щось сталося драматичне. В тридцять років він змусив Бріджіт (чи вона) розлучитися з чоловіком і одружився.

Після того, як у казці, у нього все пішло успішно. Гарна робота у банку Ротшильдів, посада міністра економіки, власна партія, що відразу отримала потужне фінансування і рекламу.

Драматична участь у президентській кампанії, де він став лідером першого туру. Мабуть переможе радикалку Ле Пен у другому турі.

Опоненти пробували звинувачувати кандидата у нетрадиційній сексуальній орієнтації, але він все спростував…

Зрозуміло, з цим шлюбом, вірніше з обома “молодятами” щось не те…

Цинічні українські політтехнологи висунули версію, що цей союз від початку прораховувався як піар-акція.

Незвичному чоловіку пророкували стрімкий злет, і навіть перемогу на президентських виборах, зважаючи на масову підтримку жінок, особливо літніх і розлучених.

Вибір, як бачимо, виявився вдалим. Макрон фактично президент Франції, Бріджит Троньє купається у променях слави, миттєво ставши однією з найвідоміших жінок планети.

Абсолютно у стилі рекламників торгового дому Ротшильдів.

Як в анекдоті – масони, скрізь одні масони…

Політичні вигоди цього президента очевидні. Він повністю контрольований, безвольний. Євросоюз Франція не розвалить, з НАТО не вийде, Росію засудить. Україну підтримає.

Завдання виконане!

Блискуча операція в стилі українських спецслужб…

Підготував Віктор Тригуб, “Музеї України”

Якісь просто дикі події відбуваються в одному з найшановніших музеїв країни, створеним Героєм України Борисом Возницьким. Випадкові люди з Мінкульту призначили на посаду Гендиректора Львівської галереї мистецтв кумедного і абсолютно непрофесійного шоумена  Возняка.

Без відповідної фахової освіти, підготовки, досвіду.

Почався публічний безлад, що для такої важливої і консервативної музейної установи є лихом порівнянним з пожежею чи потопом.

Однак, слово львівським журналістам, які повідомили про свіжий скандал:

Частину зниклих з Львівської галереї мистецтв стародруків виявили на експозиції, ще частину – на експозиції в інших музеях, куди вони були передані тимчасово.

Про це ІА Дивись.info повідомило поінформоване джерело.

Як пише інформагентство, детективна історія із зникненням з Львівської картинної галереї 95 стародруків і двох манускриптів вийшла на фінішну пряму. Стало відомо, що частина раритетів, насправді, нікуди не зникала, а перебуває у музеї – на експозиціях. Поза тим, частина стародруків у рамках обміну була передана для експонування в інші музеї. Щоправда, наразі невідомо, скільки стародруків знайшлося. Про це стане відомо після оприлюднення результатів роботи спеціальної комісії. А це має відбутися вже за декілька тижнів.

Нагадаємо, що інформація про зникнення 95 стародруків і двох манускриптів була оприлюднена наприкінці минулого року. Пропажу на чорному ринку оцінили у десятки мільйонів доларів.

Звірка фондів розпочалася після призначення нового директора галереї Тараса Возняка, який змінив на цій посаді Ларису Разінкову-Возницьку. За його словами, у фондах не виявили двох рукописів – «Требник» ХVІ ст. і «Анфологіон» 1628 року. З 586 кириличних видань виявили 499 музейних предметів. Тоді, буцімто, не виявили одне з видань «Апостола» Івана Федорова, «Апостол» Спиридона Соболя та Євангелія ХVІ і ХVІІІ ст.

Тоді головний зберігач фондів Львівської національної галереї мистецтв Ігор Хомин заявив, що зникнення стародруків могло тривати декілька років.

На заяву про зникнення стародруків відреагувала колишня директор Лариса Разінкова-Возницька. «Це сфальсифікований напад на чесне ім’я Бориса Возницького. Ця людина протягом багатьох років неадекватно ставилася до роботи Бориса Возницького. Ми знаємо, що за 10 днів до гибелі Бориса Григоровича, пан Тарас був в Адміністрації Президента і просив для себе посади. Дуже дивно, що лише почалась інвентаризація, а вже всіх скликали на прес-конференцію. Має бути повністю проведена інвентаризація, а тоді зроблені висновки», – сказала екс-керівник музею. Також пані Лариса вимагала на час проведення розслідування відсторони від посади Тараса Возняка.

За фактом зникнення стародруків і манускриптів Нацполіція відкрила кримінальне провадження за ч.3 ст.191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) КК України.

У Міністерстві культури України тоді заявили, стурбовані вказаною ситуацією, однак вважають, що до завершення повного звірення фондів робити висновки про відсутність музейних предметів передчасно.

Отже, зазначає видання, вже за кілька тижнів комісія має оприлюднити результати перевірки, і тоді дізнаємося, що зникло і в якій кількості, та й чи зникало взагалі…

Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/04/22/starodruky_z_lvivskoi_galerei_mystetstv_nikudy_ne_znykaly_1084195

Дивує повна відстороненість керівників Мінкульту, якому належить музей. Підозрюємо, що там ще не знають про черговий піар-скандал чи знову старанно роблять вигляд, що їх це не стосується.

Хоча, згідно існуючого законодавства, вся відповідальність за безлад у такому знаковому музеї Національного рівня, лежить безпосередньо на директорі і органі управління – Міністерстві культури України.

То чи не час Міністру культури, аби на доводити ситуацію до трагікомедії як в Пирогові, Лаврі, НМІУ, судових розглядів, проваджень прокуратури просто запропонувати пану Возняку написати заяву про відставку, очистити від себе колектив, провести новий конкурс і обрати когось адекватного?

А як не зрозуміє, почати процедуру розірвання контракту.

Музеями планетарного рівня повинні управляти професіонали, а не невігласи!

Чому ще не ставлять керувати лікарнями піаністів?!

Комітет порятунку музею

У військовому музеї с. Пилява  на громадських засадах  проведений   урок мужності, присвячений Дню пам’яті і примирення, який відзначатиметься 8 травня. Захід відбувся за підтримки депутатів  Вишгородської районної ради Тарана Олександра Володимировича та Приходько Олександра  Олексійовича,сільського голови с.Нові Петрівці  Старенького Радіона Миколайовича та  Савиченко Тетяни Іванівни, голови  Богданівської сільської ради,  Національного музею – заповідника «Битва за Київ у 1943 році», що був проведений для учнів Новопетрівської  школи № 2 (директор – Клебан Ніна Петрівна).

Учасників заходу   привітав Олександр  Таран,який надав  слово Віковану Івану Петровичу, директору Національного музею – заповідника «Битва за Київ у 1943 році», заслуженому працівнику культури України. Вікован І.П. розповів  про роль українців у Друговій світовій війні, про  значення Ясногородського та Лютізького  плацдармів у визволенні м. Київ та Київської області у листопаді 1943 року , про подвиг сучасних українських воїнів,  які захищають незалежність та цілісність України в зоні АТО.

Присутні вшанували пам’ять загиблих  воїнів хвилиною мовчання, покладенням квітів до братських могил, прозвучав  військовий салют.

До присутніх звернувся Радіон Миколайович Старенький, Новопетрівський сільський голова і  наголосив про важливість  національно – патріотичного виховання молоді в сучасних умовах, підготовки гідних захисників  Вітчизни.

Голова Українського фонду пошуку «Пам’ять»Михайло Крисько, відзначив  про актуальність  збереженняпам`яток історії і проведення пошукової  та меморіальної роботи.

Учні Новопетрівської школи № 2  виконали  декілька пісень національно – патріотичного змісту.

Члени пошукових загонів Вишгородського району підготовили виставку військових артефактів, знайдених на місцях боїв Ясногородського плацдарму.

Найбільш емоційним моментом у заході стало ознайомлення з експозицією військової техніки і зброї Другої світової війни та можливість проїхатися на  бойовій машині  (БТР).

Господарі частували усіх присутніх  армійською кашею.

У подальшому планується проведення таких заходів для учнівської молоді  Київщини, а військовий музей  с. Пилява на громадських засадах  зробити відділом Національного музею – заповідника «Битва за Київ у 1943 році».

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Цей музей дуже постраждав від війни. Колекція європейського рівня, прекрасне приміщення залишилися в окупованому терористами Донецьку. Україні дісталася лише маленька сільська філія у селі Прелесне. Саме тут перереєстровано Донецький художній.

Два роки філія перебувала у невизначеному статусі, без заробітної плати, комунальних платежів. Врешті, після енергійних дій Голови ВЦА П.Жебрівського і начальника Управління культури і туризму Донецької ВЦА А.Певної, музей легалізували на підконтрольній території України, погасили заборгованість. Почався складний процес відродження закладу, фактично з нуля…

Було проведено кілька конкурсів на заміщення вакантної посади директора, на яких не було жодного кандидата. Вже цього року до участі запросили відомого культурологічного волонтера зони АТО,  Наталку Іванченко, яка успішно подолала всі етапи відбору.

На конкурсі обрано нового директора Донецького обласного художнього музею – Наталію Володимирівну Іванченко – шеф-редактора журналу “Музеї України”, куратора чисельних мистецьких акцій у прифронтовій Донеччині.

Н.В.Іванченко народилася 1967 року у Запоріжжі. Закінчила Київський національний університет. Працювала у НДІ, ЗМІ, бізнесі, була вченим секретарем Вишгородського державного заповідника, Національного музею народної архітектури і побуту України (в Пирогові). Організовувала кілька відомих громадських музеїв – Музей слідопитів, Музей української пропаганди, Музей плакату України.

З 2014 року, після початку війни на Донбасі, організатор і куратор чисельних виставок і культурологічних акцій в музеях зони АТО, у тому числі тих, які діють практично на лінії фронту. Проведено понад 100 виставок патріотичного плакату. Комплекти плакатів подаровані всім основним музеям Донбасу, палацам культури, бібліотекам.

Команда часопису “Музеї України” допомогла створити 13 сайтів прифронтовим закладам культури. Оновлений ДОХМ отримав сайт у подарунок ще 2015 року.

Наталка Іванченко планує розширити ДОХМ, створити нові філії, відкрити у якомусь місті Донеччини сучасний виставковий зал, підібрати фаховий колектив. Зрозуміло, без підтримки керівників Донецької ВЦА, Управління культури області, реалізувати подібний амбітний проект неможливо.

Не забуваємо, що у Прелесному є розкішний старовинний палацо-парковий комплекс – садиба Бантиша. Нині належить Донецькій залізниці і пустує. Нині зондується можливість передачі тієї перлини музею, якщо вийде…

Прекрасних ініціатив чимало. Головне, аби вони не розбилися об сувору дійсність.

Головне – Донецький обласний художній музей врятовано, перереєстровано, отримав енергійного директора, відроджується.

А команда часопису “Музеї України” буде підтримувати!

Успіхів!

Журнал “Музеї України”

Неймовірно талановитий карикатурист Жора Ключник продовжує паплюжити сіру політичну реальність.

І це правильно!

Слідкувати за творчістю Георгія Ключника можна на його сайті – http://jjoriki.com/

Дивлячись на виверти української баблоеліти, яка відчула себе повністю святою, бо безкарна, розумієш, що народу залишається лише сміх, карикатури і мрія про 10 патронів Партії снайперів…

Олігархічне сміття – баблоеліта, що знову монополізувало владу після Майдану, ніяк не второпає, що треба менше красти! І принципово не звертає увагу на думку громадськості. А це для них закінчиться погано!

Саме цю ідею намагається донести художній директор журналу “Музеї України” і Музею плакату Георгій Ключник.

Поки що не доходить…

Погано закінчать…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату України

Донеччина може отримати туристичний центр європейського рівня. Попри вже хронічну війну, різноманітні проблеми. Варто згадати про унікальне село Прелесне.

Це у Слов`янському районі, неподалік від кордону з Харківською областю.

Нині саме тут перереєстровано на підконтрольній території України Донецький обласний художній музей. На базі колишньої філії ДОХМ – Музею народної архітектури і дитячої творчості. Це, до речі, єдиний скансен Східної України…

Всі основні скарби і фонди художнього музею залишилися в окупованому Донецьку. Тож, діяльність такого знакового для Європи музею доводиться розпочинати практично з нуля у маленькому селі, де живе менше тисячі людей.

Однак, все не так безнадійно і жахливо, як здається на перший погляд.

Село Прелесне можна швидко перетворити на потужний туристичний центр Донецької області міжнародного значення! Якщо розглядати Донецький художній музей, скансен, прекрасний парк на 66 гектарах, озеро і легендарну садибу Бантиша в комплексі!

В принципі, якщо буде розуміння і зацікавленість Голови Донецької ВЦА Павла Жебрівського, його заступника Ігоря Стокоза та начальника Управління культури і туризму Аліни Певної, можна переконати керівництво Укрзалізниці передати архітектурний комплекс садиби Бантиша на баланс Донецького обласного художнього музею!

Потім – невеликий ремонт, наповнення експонатами і Донеччина отримає свій культурний Батурин! Проект вартий уваги як керівництва області, так і держави. Ніяких великих проблем його реалізація не викличе. Звичайна добра справа планетарного рівня! Спробуємо?

Трохи історії.

1718 року, цар Петро І подарував родині Бантишей, близькій до молдавського короля Кантеміра, землю, за участь у турецькій війні. В 1768 році, відставний поруччик В.Бантиш заснував слободу Веселу, яку пізніше перейменували у село Прелесне.

Десь у середині ХІХ століття, тут спорудили палац, а у 1858 році, заклали парк. Облаштували озеро з штучними острівцями, побудували церкву, яку спалили комуністи. При СРСР тут був санаторій та дитячий табір.

Нині власник садиби – Донецька залізниця, вірніше Укрзалізниця, яка “забула” про творіння роду Бантишей ще 1995 року.

Палац пустує і тихо занепадає – хоча не розграбований – цілі навіть вікна.

Просто потрібно знайти господаря, зробити необхідний ремонт, музеєфікувати і відкрити для туристів!

Головне – аби було бажання! Кошти знайти не проблема. Укрзалізниці садиба давно не потрібна – після передачі області не треба сплачувати податки і думати про утримання. А Україна отримає ще один турцентр європейського рівня.

Значення такого позитивного  кроку можуть оцінити всі мислячі люди, особливо, як я сподіваюся, нинішні керівники Донеччини. Всі увійдуть в історію!

Отже, чи зможе державний менеджмент Донецької області передати на баланс Донецького обласного художнього музею парк і садибу Бантиша? Чи оформити якусь оренду? І чи зможемо ми всі разом облаштувати і розвинути цю унікальну перлину краю?

Найближча Музейна експедиція журналу “Музеї України” відбудеться за маршрутом Краматорськ-Прелесне.

Сподіваємося повідомити про рішення керівників Укрзалізниці і Донецької ВЦА щодо порятунку і музеїфікації садиби Бантиша.

Зробимо гарну справу разом!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

ЗВЕРНЕННЯ
ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ДО КОЛЕКТИВУ МУЗЕЮ.

Первинна профспілкова організація НМІУ наголошує, що не веде боротьби проти співробітників, які прийшли до музею за часів директорства Т. Сосновської.