Я вже маю досить значний досвід життя у хостелі.
Найшумніші все таки українські марґіноси.
А от індуси - сумирні, з бородами, у чалмах, попили чай, а тепер сидять у позі лотоса і співають свою мантру. Правда мантра їхня довга, години дві...

Вчора була у мене остання на той день заявка на ремонт телевізора десь там у кінці Дмитровичів. Вийшов від замовника, а воно вже сонце геть сховалися і тільки західна частина неба ще ледь-ледь багровіла. Зорієнтувавшись на місцевості, вийшов на центральну дорогу.
Зупинка автобуса освітлювалася, але останній автобус у будь - якому напрямку вже давно проїхав. Подумки перебираю варіанти подальших дій.
Ночувати на лавці до ранку? Нудно і нецікаво.
Йти пішки? Пішки я можу пройти багато. Цілий день зранку на ногах, вже і находився чимало, але рушив у бік Обухова.
До Обухова 11 кілометрів. Дорога освітлюється лише у населених пунктах. А так - поля, ліси, і хто знає що. Взагалі то мені треба на Київ, але до Києва у кілька раз далі, ніж до Обухова...
Дуже рідко їдуть автівки, але пробую їх зупиняти. Вони прискорюються ще дужче і пролітають повз. Невже я такий страшний?
Роблю чергову спробу зупинити попутку. Воно стало стишувати швидкість, а я правою рукою поправив сумку. Хто зна, що собі подумав/ла/ керманич, але піддав газу і почав зигзагами їхати прямо на мене! Ледве шуснув від нього в ліс, задки, прудко, ніби заєць. Ну де оце таке воно навчилися, щоб отак робити? Ну темно, ніч, ліс, але ж я людина порядна, просто так склалися обставини...
Це дійство змусило шукати далі якийсь вихід. Вихід виявився супергеніальним - знайти номер телефону таксі Обухова. Таксі швидко примчало і завдяки його прудкості встиг втрапити до останнього автобуса з Обухова до Києва, і зовсім скоро радів ліжку у хостелі на проспекті Лобановського.
Так що таксі і хостелу браво!
А переляканим автомобілістам ганьба.
Жлоби перелякані :)

Я обрав для своїх подальших експериментів стартовий пакет оператора "PLAY"
Це не реклама оператора, просто мені здалося, що він мене задовольнить, хоча у Польщі багато операторів, кому не ліньки - хай сам робить свій вибір.


Купити його не складає жлдних проблем, за винятком того, що їхати потрібно особисто і реєструвати на свій закордонний паспорт, або інший документ, який буде придатний для цього. Можна і когось попросити, щоб купив, але реєстрація буде на іншу людину. Мені ця забаганка видалася непоганим приводом для невеликої мандрівки. Найближча точка, як на мій вибір - Пшемисль, от саме до нього і вирушив поїздом з Києва. Можна було їхати "їнтерсіті", але хотілося раніше втрапити до Пшемисля і пороздивлятися його. Тому поїхав з Києва до Львова, і з пересадкою все ж таки виторгував кілька годин.



З перетином кордону туди і звідти жодних проблем, швидко. Це мене приємно здивувало.



Пшемисль трохи схожий на будь-яке місто в Україні тим, що всюди авто з польськими номерами. Ну на тому, мабуть і вся схожість скінчилася.
Дивне якесь відчуття, все навколо якесь незвичне, намагаюся зрозуміти побачене, особливо не подаючи виду.



Залізничний міст через річку Сан. Мабуть, ровесник Ейфелевої вежі. Давно не фарбований, але така дебела конструкція, мабуть ще не одну сотню років стоятиме.



Неподалік віадук через ті колії, які прокладені через річку Сан. Гранітний, потужний, мабуть досить давній.



За річкою більша та новіша частина міста, але мені вже ліньки туди стало іти



Подивився з пагорка та і досить



Дивні дорожні знаки



Пожежники



Неподалік вокзалу



Потупцювався біля входу в музей. Мабуть, колись іншим разом, бо і так вражень вже достатньо, а ще треба випробувати у дії інтернет 4G.
Якщо суб"єктивно, то таке враження, ніби працюю вдома через "вайфай". Досить швидко, фотки жжух - жжух, красота.

Зробив парочку дзвінків на Україну, випендрився трохи, потім перевірив баланс - але ж таки дорогий той "випендрьож".
Годиться для необхідності, а для порожніх теревенів -ні.

До речі, потяг "інтерсіті", той що їде з Пшемисля до Києва, відправляється з 4 платформи. На вокзалі лише 3 платформи, а 4 і 5 заховані у таку "караганду", що я ледь знайшов, тепер знаю де, але ледь не спізнився на поїзд, поки шукав. Таке враження, що то не до Києва поїзд, а у якесь "задуппя". І до того ж, платформи прибуття - відбуття "інтерсіті" для чогось обгороджені сіткою, наче кошара.

Сидячи у вагоні, швидко забуваю неприємні моменти, і для повноти відчуттів вирішую пробігтися вечірнім Львовом.



Львів, як Львів, стоїть собі, ну тут мабуть всі бували. Люди юрмляться, радіють життю.
Ну, якесь таке...

Ніколи не міг навіть мріяти про те, що буду жити на Андріївському Узвозі. Тут круто - отам Булгаков сидить на лавці, отам - хата з бабаєм, а трохи вище - Андріївська церква. 

Поки що до Києва.

Итак, Кременчуг - 2018. 

От заморочив голову мені Григорович. Каже - якщо тоненькою цівочкою вприскувати воду у вогонь, вона буде горіти і менше вугілля буде треба випалити.
Мені то абсолютно до одного місця - у мене немає ні вугілля ані печі, але пригадав свої дитячі експерименти з вогнем, і "повівся" на тему.
Дійсно, виявляється вода горить! Але якщо її розігріти хоча б до 2500 градусів цельсія. При такій температурі можливий термоліз води на кисень і водень, який і згоряє при цьому, утворюючи водяну пару у результаті...

Сьогодні десь о пів на восьму задзвонив комурковий. Хапаю і о-па! Пропозиція, може хтось би і зрадів, а мені від однієї думки, що за 12 тисяч ходити на роботу через прохідну, графік, трудова дисципліна...
Один дуже давній знайомий пропонував мені стати нормальною людиною, не валандатись по світах, а просто влаштуватися на вагонних завод.

Завод... Прохідна... Не поспиш, не мекнеш, нацяльніки... Аааааа! Аж уся шерсь дибки стала від жаху! Хіба хтось може витерпіти отаке знущання як прохідна і трудова дисципліна???

Хочу до Великобританії. Буду вчити мову. Або до Варшави...
Або вже і у Києві старцювати.
Але завод то жах. Господі спаси і помилуй.
Добраноц.