Сільські історії

Просто щоб підтримати якось вас, під час того, як з рашки летять блєдіни, напишу вам сороміцьких історій з мого зеленого життя.

ПРО ТЕ, ЩО В СЕЛІ ВСІ ВИХОВАНІ
Мені 13-ти минало...
Літо. Село. Я на літо в селі. В селі туалет. А туалет поставлений так, що він в городі біля межі, але за хатами і з двору не видно. Городи в селі довжелезні і широчезні, аж до горизонту. Сіла я. Сидю. І думаю, чого закриватися, як всі дорослі по роботах, а в дворі одна бабця. І тут чую, що хтось шльопає калошами з того боку, звідки ніяк не готувалось нападєніє, якраз збоку городу. А дотягнутися до дверей не можу, бо тримаю штани і ноги затерпли. Виявилось, що сусід вирішив зрізати через наш город і пре повз наш туалет. Іде він біля мене. І у мене мимоволі виривається:"Добрий день!" Бо я ж дівчинка вихована, а не якась дика )). Сусіда аж заціпило від переляку перед кабінетом, бо з відкритого туалету він "добрий день" не чекав. А сусід теж був вихований. І він мені теж:"Добрий день, Оля!" Досі, як згадаю, то він у мене перед очима, як живий в тих калошах.

ПРО МОГОРИЧІ

Випити в селі на вечерю стакан вина то діло святе. А в нашому селі, що на кордоні з Молдовою, то це було за правило. При цьому алкоголізмом мало хто страждав. Вино було у всіх! У нас в старій касої стояли 200-літрові діжки і ніхто їх не сторожив.
Якось сестрі, що була на рік старша, був привід винести могорич на танці. Але в цей день була її черга пасти худобу. Мені було дано завдання націдити вина в трилітрову банку, але так, щоб баба не бачила і взагалі ніхто, бо випити стограмовий стаканчик з усіма то одне, а пити десь за клубом, то інше.
Сестра пасе корови. Дядько з тіткою на роботі. Бабка в городі. Я іду на діло.
Беру трилітрову банку і літрову кварту. Тягну зі шланга в кварту і потім несу до банки. Бо тримати банку невдобно. Націжую останню кварту, несу до банки, виливаю... і в кварті лишається майже половина. Куди? Вилити? В діжку не вийде. На двір не можна, бо вино пахне так, що баба зразу учує. Беру гріх на душу і випиваю все в себе.
Провал.
Просинаюся від того, що сестра штурхає моє п'яне тіло і випитує де банка. Банка є! Банка з вином! Завдання виконано!
До танців ще є 3-4 години. Сестра збирає мене без мене, крутить плойкою кучері, малює зелені тєні і я вже гарна і майже твереза іду з нею виставляти могорич.
Але за клубом сестра всіх попереджає, що Ольці сьогодні вже не наливати, бо ще обригає її джинсову спідницю.

ПРО СТАНДАРТИ ГІГІЄНИ

Була в нас в селі річка... ну як була, є і тепер, але вже не та. Річка приймала до себе всіх: і спітнілих доярок, і дурних нас, і качок... і мертвих свиней. В спекотний день ми з сестрою брали камери і бігли на річку. Там в обід збиралася ціла тусовка, як тепер кажуть. Було нам років 13 і 14, коли цицьки вже виросли, але купатися з качками в річці ще було не встидно. Ми радісно скакали у воду між качками, пірнали з головою і міцно тримали писок затуленим, бо сцяли у воду всі, а напитися чужого сцяння, то некультурно і образливо. Інше діло - мертве порося, яке прибивало десь до берега в корчах! Хлопці турляли його до нас дівчат патиками, а ми збивалися в купу і голосно кричали, як кокєтки.
Одного разу ми з сестрою почали чухати голови. Тітка Тамара садила нас по черзі перед собою, міцно фіксувала голову між колінами і проводила огляд. Ладно у сестри було два куцих фостика, а у мене позаду виросло дві товстих коси аж до сраки. Воші на той час це була проблема досить часта.
Віддати таке позорисько до школи навіть не було і думки. А мене взагалі ще треба було передавати батькам таку, яку було взято. А як в селі тоді виводили тоді воші? Тільки гасом.
Намастила нам тітка Тамара обом голови, замотала в кульки і сказала так сидіти годину. А в селі тоді, не те шо тепер, постійно в двір хтось ломився. То сусідка за молоком, то до дядька принесе когось щось приварити... Коротше, просиділи ми з сестрою в кукурудзі, щоб не засмердювати хату, невідомо скільки часу. Той гас попалив нам вуха і лоба та в'ївся так, що ми потім ще тиждень не ходили на танці. А просрати тиждень танців, то, я вам скажу, не шутки.
Приїхала я в місто все одно разом з вошами і нарешті був привід обрізати ті кляті коси. Але я все одно плакала, як їх відрізали, бо плакав папка, якому було їх шкода. А мені було шкода папку.