Історія моєї дружби. Початок

     У когось залишились кореша ще зі школи? У мене так. В моєму житті є такі друзяки, які не загубилися на життєвому шляху, всі роки вони поруч, пам'ятають мене ще з підлітковими прищами на лобі і, сподіваюся, побачать, як я старію, а я побачу, як старіють вони.
     Почну... В десятому класі до нас прийшли двоє з іншої школи. Вона - стильна штучка з білосніжним довгим волоссям. Він - стильна штучка... і теж з довгим волоссям, правда з русявим. Йшов 1992 - 1993 рік. Якраз в цьому році, на нас молодих і гарячих, тяжкою ношею впала свобода. В школі відмінили форму, дозволили дівчатам носити юбки-йолочки під турецькі светри, а хлопцям штани піраміди під ті самі матьйогозаногу турецькі светри. Взуті майже всі були у високі румунські кросівки з дермантіну. З прикрас на дівчатах колечка змійки і пластмасові яскраві сережки. На голові сумашедший начос і вибілена таблетками гідропериту чолка.
     Я, до речі, тоді, як мені пам'ятається,  не дуже мріяла і про турецький светр, і про юбку-йолочку, мої батьки не возили товари на Польщу і не привозили звідти цих скарбів. З речей "от кутюр" у мене були лише джинси і джинсова куртка. А!!!! трохи не забула про чорні замшеві ботфорти! Якщо подивитись на ту мене в 15-16 теперішніми очима, то вдягалась я досить непогано. Я завжди вміла прикрашати речі, дякувати богу і батькам, руки вже тоді у мене були не з сраки. Я щось шила, щось перешивала, десь щось дошивала або вишивала, десь відрізала зайве. Але я трохи відійшла від теми...
     З того часу, як двоє новачків прийшли до нашого класу, життя моє змінилося на 180*. Ми майже одразу відчули, що ми банда і у всіх нас попереду багато цікавого. Пишу зараз і на душі розливається тепло від гарних спогадів, від наших з ними пригод і від того, що ми троє не могли не зустрітися, без них в моєму житті було би не так весело і гарно, знаю це на 100%.