Подорож. День перший.

Початок:

http://blog.i.ua/user/6314888/2285797/

Пролог:
Дощ пиріще, вітер свище, дурні вийшли погулять.

Виїхали. 6:30. Київ проїхали швидко. Вихідний. Кияни сплять. Ми їдемо в машині. Дощ ляпає по склу. Настрій відповідний. Весело тільки малому Степану і нашому папі. Степану весело, бо ще мале-дурне. Папа наш кайфує, що кудись їде...цьому аби вперед. Середній і старший сіли за гаджети. Я на голках.

Житомир. Нарешті перестає ляпати по склі, але все навгруги сіре і похмуре.

Новоград-Волинський. Знову ляпає. Наш тато, щоб розрядити обстановку, починає лекцію про геологічні розрізи, буріння в граніті і фракції щебня. Весело бляхо....як на вечірній в церкві. Весь час нас веде Настя з навігатора. Нарешті вона нам повідомляє, що ми прибули в пункт призначення. Дощик наче стих.

Корець.

Їдем далі. Настрій значно покращився. Настя з навігатора диктує шлях вперед. Але Настя явно москалька і коли вона металевим голосом каже: "Чєрєз 200 мєтров павєрнітє на вуліца ВячєславА ЧорноволА (наголос саме на закінчення)". Мені її трошки хочеться гепнути. Але то таке...

Дубно.

Тут розділ для шанувальників 50-ти відтінків сірого.

Це сучасний храм. Він дужееее великий за розмірами.

Замок в Дубно доглянутий, влада розуміє, що він годує велику частину міста.

А це дубенські гумористи написали у туалеті.

Їдемо далі. В маршруті Білокриниця і її колишній палац, а нині коледж лісового господарства. Різко почався сильний дощ. Сидимо в машині і дивимось, як потоки води водоспадом ідуть по лобовому склу. Дітям пофіг. Тато нервує, бо сидіти без діла не може. Я вперлася рогом, що поки не подивлюся, нікуди не поїду. Нарешті трохи затихає. Беремо зонти і біжимо дивитись палац.

Їдемо далі. Різко хмари залишаються позаду і хтось вмикає яскраве сонце. Настя повідомляє, що ми приїхали в Кременець.

Кременець.

Люди добрі! Таких краєвидів і такої концентрації краси в одному місці я ніколи, мабуть, не бачила. Все трохи зруйноване і пошарпане, але ж... Місцеві вже звикли до такого афігєнного виду їхнього провінційного містечка і тому неспішно прогулюються по центральній вулиці, сидять на лавках і ходять по крамницях. У мене, як у натури тонкої і творчої, на очах виступили сльози і до горла підпер ком. У мене так завжди, коли не хватає слів, то емоції пруть зсередини у вигляді тих сліз і того кома.

"Ахрєнєть!!!",-видавав емоцію мій чоловік. Діти підтвердили:"Ага".

Ще дома попередньо домовились з жіночкою, що сдає кімнати, про ночівлю у Почаєві. Оголошення знайшла на ОЛХ. Приїхали в Почаїв. Нас зустрічають привітні господарі. Нарешті я зара витягну ноги і ляжу спати. Вся ця краса неймовірно виснажує. Це приблизно, як приємна втома після оргазму.