Меня терзают смутные сомненья...

І от мчимо ми по вулиці і на шляху мітимо всі забори і дерева, повертаємо в глухий провулок (є у нас там біля магазину де люди не ходять) і шукаємо де притулити волохату дупу для важного діла. Не знаю як у всіх нормальних собак, а цей присідає і починає шукати зручного місця, може так навприсядки пройти пару метрів, а потім з довольною пикою все зробити.
Бачу, що танцював-танцбвав і різко передумав, почав щось нюхати і підскулювати. Я туди. Щось підсмердює. Я далі. Підсмердює сильніше. В рот мені ноги (ну типу омайгод!). Труп! Я тягну пса назад на дорогу і тут стоять два хлопці.
- Пацани, ідем зі мною, там хтось лежить.
- Та це бомж. Він вже пару днів тут ночує.
- А може він вмер?
- Ні, сьогодні був живий.
Ну я б була не я, якщо б не пішла перевірити тіло на живість. Пру вже я пса в темний провулок, Оззі явно пручається і не хоче, бо він вже там все понюхав і воно явно пахне не колбасою...ну хіба трохи можна вловити в районі капців нотки свіжого хлєбушка. Я не здаюсь. Стою перед тілом у формі зірки, бо одну руку пес тягне назад, а іншою я намагаюся дотягнутися до тіла, ногами вгризаюся в землю.
- Мужчина, ви живий?
- ...
- Мужчина, ви живий?
- Ы
- Мужчина, вам погано?
- Ыы
- Мужчина, викликати швидку?
- Ыыыди на хуй.
Зрозумівши, що тіло дихає, я пішла за вказаною адресою до себе додому. Назад ми з псом йшли мовчки і тихо. Я була трохи ображена за неінтелігентну відповідь, пес був в розпачі від того, що забув, сходив він по-великому чи ні.
Коли я все розповіла чоловіку, він по-перше чомусь не здивувався, що я в темному провулку знайшла бомжа, а по-друге, запропонував віддати мужчині моє тепле одіяло і його светра....щоб людини було на що зранку опохмелитись.
Нікуди я не пішла, але довго думала різні банальності, що такі люди самі винні, що в наш час легше пристроіти собаку у сім'ю, що я нічого не зможу змінити і воно тому дядьку і не треба і таке інше. Але чомусь спалось дуже хреново...