Про неминучість життя і звикання до обставин...

“Привыкнуть вообще ко многому можно.

Особенно, если с тобой по доброму обращаются”

А. Сьюел "Приключения Черного Красавчика"

Кажуть що людині ніколи не дається більше аніж вона може витримати - мабуть то воно так, тіки ти сам ніколи не знаєш де та грань за якою гірше вже не буде...буває ніби  куди вже гірше, але виявляється - є куди...Проте що саме цікаве з часом і до цього звикаєш, вчишся знаходити щось хороше у будь-якій ситуації...найперше тому що як не крути поруч завжди є люди яким ти не байдужа, хай навіть вони не знають всіх твоїх проблем проте всеодно від їх добрих слів, простих побажань, уваги стає легше...

А ще рятує відчуття того що тре жити далі, попри все робити довгострокові прогнози, приймати рішення, думати про майбутнє...от тільки про частину майбутнього намагаєшся не думати...там навіть не рятує звичне "Якось воно буде бо ще так ніколи не було щоб воно якось да не було" і з часом так звикаєш про те не думати що навіть виходить трохи відгородити звичайне життя і притамувати біль...чи просто звикнути до нього...продовжуєш переживати, турбуватися, боятися...але це перетворюється на твій звичний стан...і вже забуваєш як воно - просто безтурботно радіти, просто ні про що не думати...

Все в нашому житті закінчується, і це закінчиться тіки нажаль кінець вимальовується не надто райдужний...проте вогник надії горить, як без нього, надії на чудо...інше зара просто не поможе...