Про Родину...

Хто з вас пам"ятає скільки у вас триюрідних братів-сестер?  І зі скількома з них ви спілкуєтесь чи хоча б бачили вживу?

Так склалось, що в дитинстві я найбільше спілкувалась з материною ріднею, а тепер - з батьковою... У матері в сім"ї не прийнято робити весілля на кількасот гостей, не схвалюються гостини більше 2-3 днів, не прийнято просити про допомогу і якось справді суттєво допомагати...І якось так виходить що та рідня, за винятком двох дідових братів і їх дітей для мене абсолютно абстрактна...да, існують такі, не більше... А батькову рідню я знаю до "сьомої води на киселі" і знаю що в скруті я піду саме до них...і мені поможуть, тільки тому що я онука сестри і дочка племінника... так само як я чи мій батько помагаєм їм...Да, весілля чи юбілей на величезний зал з нудними тостами - втомлює, але перед ним і після нього є безсонні ночі і безкінечні розмови зі злетівшимися відусіль братами і сестрами...да, родичі в квартирі то набридає, але натомість я знаю що і в Нюрнберзі, і в Казані, і в Москві, і в Ростові я матиму дах над головою стільки, скільки мені буде треба... І найголовніше, це саме відчуття того що у світі є люди для яких важливе просто твоє існування, які завжди прийматимуть тебе такою, як ти є...десь засуджуватимуть, десь схвалюватимуть, але при цьому просто прийматимуть...

А ще, я мала нагоду останнім часом декілька разів спостерігати Родину в дії...коли в разі нещастя, люди кидають все і приїжджають, за тисячі кілометрів, менш ніж за добу... Коли за неймовірний час занходяться потрібні ліки, гроші, все що треба...варто лише попросити...і це прохання не сприймається як вияв слабкості, просто як прохання...