Про вчителів...

Навіяло

В неділю я вітатиму зі святом тільки одну людину, яка зараз вже навіть не вчителює - нашого классного керівника. Вона прийшла до нас зразу після інституту, їй було 22, а нам - 10-11, важко сказати хто кого більше навчив - вона нас чи ми її... Ми були складним класом, але вона мужньо нас витерпіла, та ще й примудрилась привити любов до літератури і мистецтва. Вона пішла зі школи разом з нами, тож ми були перші і єдині її діти. Досі, коли її питають чи є у неї діти вона відповідає - так, 25 чоловік, 19 дівчат і 6 хлопців, а ще четверо онуків))) Ми вже зовсім дорослі, позакінчували інститути, поставали на свої ноги, багато хто має свої родини...але щороку восени збираємся в її маленькій квартирі на її день народження...

Єдина людина яку ще хотілось би пригадати - наш фізик. Меткий, дотепний, суворий, але справедливий - на його уроках було цікаво і не зважаючи на гуманітарний ухил школи він вчив так, що мені даних ним знань вистачило до 3 курса КПІ. Він також пішов разом з нами і тепер працює в фізико-математичній школі при тому ж КПІ. Мабуть єдиний з наших учителів який зустрічаючи зразу впізнає, не зважаючи на те що я добряче помінялась за десять років...

Як вчителя, я ще пригадала б вчительку історії. Вона вчила нас тоді коли історія мінялась кожний місяць і підручники перевидавались щопівроку...Але вона навчила нас тверезо і критично мислити, виводити логіку подій і головне пояснила, що немає в історії добра і зла - є тільки події і їх наслідки, для одних погані, для інших хороші...

А всі інші за ці роки якось забулись. Всі кого ми любили пішли зі школи випустивши нашу паралель, тож в школу я ні разу з моменту випуску не заходила...