Уваги ж тої у стократ менше лишилось, ніж було від народження. Роз’їдено її знаками оклику, ядучо-яскравими маркерами та стрілками ще в дитинстві. Не вмієш ти більше читати знаки долі - згубились у множині інших, нікому непотрібних знаків.

 Погляд просить тиші.

         Кусень світлого спокою.

                   Реабілітації глибокою безмежністю.

Відкрила для себе страшну річ. Виявляється, у сучасному світі існує жіноче обрізання. Пардон, не була в курсі, що існувало воно у людей первісних. То ж чоловіки все носяться із своїми причандалами...

То, про що ж я? Всупереч Конвенції про права дитини, яку Індонезія ритифікувала більше 10 років тому, жінки тут досі, наслідуючи звичаї, таємно калічать своїх дочок - вискоблюють клітор та вирізають малі статеві губи.

АААААААААААААААААА! Боже, дай їм розуму! Можна тільки здогадуватись, які наслідки мають такі підпільні операції!

Залоскочу!

...я думала про _Буську_, і про те, що не уявляю, як би могла жити без Неї.

Ще: Востаннє в лікарні вона була тоді, коли 23 роки тому народила мене. Рекомендують операцію. Тепер їй страшно, хоча намагається не подавати виду...і мені теж.

 хочу, щоби не треба було закутуватися у теплу ковдру, заварювати зелений чай, вмикати музику-спогад, аби відчути себе у безпеці, так, як колись поруч із тобою…

давно з вуст не злітало: "мій дім там, де ти", бо де ти є зараз,  сама не знаю…

сподіваюсь, у безпеці. сподіваюсь, твоє нове відчуття дому зараз із тобою…

Із глибокого дитинства несу любов до повітряних кульок. Адже немає нічого кращого за переливи сонячного світла на поверхні цих диво-сфер.  Тримаючи у руках мотузочки, на другому кінці яких кульки, здається, володієш мало не усім світом…ну, принаймні, хорошим настроєм людей, що проходять повз тебе.

         Коли почуваюсь безмежно щасливою, то здається, ніби сама як гелієва кулька наповнена до межі, ходжу, ледь торкаючись ногами землі. Але прикро, що наскільки легко випустити повітря із кульки, настільки легко відібрати мій сенс, моє щастя. Шкода, ще й тому, що при другій спробі надути кульку вона зазвичай гучно лопає.

Цікаво, чи можна його закликати ну там шоколадом чи морозивом?

Ну, на кшталт, «Іди, іди, дощику! Зварим тобі борщику!»?

Ідеї вичерпались, нічого не допомагає… 

…якось раніше я любила усі квіти ну от зовсім усі ну хіба крім отих гербер голови яким позакутувано скотчем а особливо сумним і понурим для бадьорості духу повсовувано у стебла проволку...понівечені жертви маніяка-ґвалтівника…

…зрізаних квітів звичайно шкода але так приємно вдихати їх аромат ховаючи носа у букеті тримати у руках ніжні стебла і відчувати в них вологу свіжість життя…здається навіть серцебиття пришвидшується…приємно дарувати приємно отримувати…

….того разу мені дістався розкішний букет простих правда квітів…студенти ж бо скинулись хто скільки міг щоби більше було і красиво…а мені випала честь везти їх за призначенням…їх було стільки що пальці однієї руки не могли охопити усіх стебел і доводилось тримати обома руками поперед себе…запах не дуже стійкий але специфічний ширився поблизу нас із ним у вагоні метро і якби голова здатна була міркувати думати сприймати то я обов’язково б побачила як на мене зглядається підземний народ…

…і ось вже на місці…весняна залита сонцем і оркестровою музикою мінська набережна…багато гостей батьки та рідні…квіти…багато квітів…так і має бути їй же тільки 18…білосніжна весільна сукня…та ні метушливого фотографа ні нареченого поруч а лиш кришка труни біля входу в під’їзд…

…завжди пам’ятатиму 50 добірних білих гвоздик відібраних для неї.

хорошого настрою!

...хотілось би так само, як вони,  хоч би для забави, разок політати.