Sms 2 Жінка, або "Волга, Волга"

 Ця жінка була невеличкою, але витривалою. Росла без батька (він загинув на війні).
 У 46-ому був голод. Тоді їй було 13 років. У школі для підтримки дітей давали маленьку скибку хліба, сяк-так намазаного повидлом. Плакала: вдома маленький братик теж голодний. Вона хотіли не з'їсти, а принести йому. Та голод вершив своє: "Ось відщипни трохи, ну ще одну крихту, ну крихточку..." Так ніколи й не донесла братику. Весь час гірко сумувала, згадуючи про це.
 А це якось повноцінна сім'я (чоловік повернувся з фронту) запросила її на обід. Була смажена картопелька з малим м'ясцем. Дуже смачно! Коли всі поїли, то чоловік спитав, чи знає що їла. І відповів: "Сусла".Краще б він того не питав. Втокмачене віками відразою табуйоване до їжі викликало нудоту. Дівчинка вийшла за хату і все вирвала.
 Улітку в село приїхав наборщик. Розказував про майбутнє, про новобудови, про гуртожиток, про харчування, про платню-заробітки. Повірила, понадіялася, бо треба було спинатися на ноги в житті. З першого дня на будові їй, чотирнадцятилітній, і напарниці-ровесниці вручили носилки, щоб підносити цементний розчин і бетон. Дівчата надірвалися.
 Пройшов час, пощастило вступити до технікуму.Теж було всяко. У далекому від дому селищі міського типу 100 грамів цукерок і скибка хліба нерідко були їжею на весь день. А сорочка на ній завжди чиста. Гадали, що вона має кілька. Насправді ж дівчина мала одну, прала  її частенько й, бувало інколи, сушила на собі.
 Покохав її хлопець, признався їй. Та вона не сприйняла всерйоз. Закінчила заклад і поїхала на нову роботу.А через рік вийшла-таки заміж за іншого.
Коли це приїжджає той перший, попросив чоловіка: "Дай, хоч подивлюся на неї". Не дозволив.
 Сивий дід, котрий умів віщувати долю на початові кукурудзи, сказав колись-то їй про хлопця й чоловіка: "Ти відкинула хліб і взяла камінь".
Народила двох дітей.Трудилася невтомно, як бджола: все піднімала соціалістичну країну на ноги.Бита життям, суворою доцільністю, недолюблювала одне - примус йти на  першотравневу чи жовтневу демонстрацію під залякуванням обмеження в платні. Мала нагороди й грамоти за сумлінну працю. А держава гуркотливо обіцяла їй комунізм у 80-ому році й забезпечення по потребах. (Порожня бочка гучить, а повна мовчить). Вона, як й інші розуміла, що це той самий урочистий пафос оманливого наборщика. Соціалістична  фальш, що успішно втілена в образі радянського бюрократа (на щастя, в гумористично-іронічному плані; вона ж бачила жорстких бюрократів): "Товарищи! Поможем нашим кочегарам!"- хвацько скидав піджака і, нахабно та хитро зігравши на довірливості й ентузіазмі людей, тут же одягав його знову.