Пам'ятаймо!
- 20.05.14, 14:13
Я вкрай рідко пишу сюди свої особисті враження від того що відбувається. Всі і так все розуміють. Але сьогодні напишу.
Ніч з 18 на 19-те я провела на Майдані. Це була найстрашніша ніч за весь час. Ми носили мертвих і поранених, і їм кінця краю не було. Коли бачиш перших - шок. До ранку це перетворюється в рутину, в конвеєр. Вже нічому не дивуєшся.
Але я про інше. Всі ці три місяці я спостерігаю за своїм внутрішнім страхом. Він то більшає, то меншає. В першу ніч на Грушевського він від втоми майже зник, але потім все одно повернувся. Вчорашній день став переламним. З самого ранку дзвонили, інтернет завалював повідомленнями про розстріли. "В центрі Києва просто розстрілюють людей, снайпери, з дахів." Щохвилини дзвонили друзі/знайомі/родичі просили залишатись вдома. Всі приводили раціональні аргументи - це буде безглузда смерть, тебе просто вб"ють, розумні люди будуть потрібні країні etc.. Я сиділа і докурювала цигарку. Вмирати не хотілось. Але хтось має звідти хоча б паранених витягувати. Мені стало страшно.
Через годину я йшла по Хрещатику. Мене не покидало відчуття мішені. Йдеш по прострілюваній території і щосекунди знаєш, що можеш бути на прицілі. Це як прогулянка по мінному полю. Тебе немає, є суцільний інстинкт виживання.
Я прийшла в готель Україна, почали відспівувати вбитих. Нас стояло чоловік сто в холі - медики, журналісти, самооборонівці, волонтери. Почали виносити тіла, один за одним, одинадцять чоловік. Ми зробили коридор і заспівали гімн. Ми всі стояли, проводжали наших людей, співали їм востаннє гімн і плакали.
І коли виносили останнього ми на - Слава Україні! - гримнули в одному пориві Героям Слава! вже зовсім по іншому. В цьому пориві була лише чиста ненависть до вбивць. Ненависть. Без домішок.
Крові було дуже багато. І коли я витирала підлогу від крові, виливаючи відро за відром в каналізацію, я вже не відчувала страху. Замість страху прийшла ненависть. Ненависть до вбивць. Я вперше відчула, що готова вмерти, як вони вмерли за мене. І з цим відчуттям мені нарешті стало спокійно, я для себе все вирішила.
Я хочу від нас всіх одного - щоб ми не забули.
Не забули жодне прізвище вбивць. Всі, хто вбивав наш народ мають піти під трибунал. Жоден щур не має втекти від розплати. Всі, хто перебував в партії регіонів на момент масових розстрілів - відповідальні. Вони будуть перефарбовуватись, перебігати в інші партії. Вони будуть брехати що не причетні, купляти опозицію. Без варіантів. Люстрація і трибунал.
Не забути жодного із загиблих. Не треба робити пафосні алеї слави, відкривати памятники, де будуть піаритись чергові політичні суки. Просто пожиттєві пенсії сімям, їхнім дітям, їхнім батькам. Кожна з цих сімей має бути на привілейованому державному забезпеченні. На такому перебувають всі бувші міністри, депутати та інша шушваль.
І останнє - не забути, що владу потрібно контролювати, будь яку. Інакше вони контролюватимуть нас. Нашим страхом.
P.S.Подивіться ці відео. Це батьки загиблих. Дуже допомогає не забувати.
http://tvi.ua/new/2014/02/21/batko_zahybloho_ustyma_h..
https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded..
https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded..
Ніч з 18 на 19-те я провела на Майдані. Це була найстрашніша ніч за весь час. Ми носили мертвих і поранених, і їм кінця краю не було. Коли бачиш перших - шок. До ранку це перетворюється в рутину, в конвеєр. Вже нічому не дивуєшся.
Але я про інше. Всі ці три місяці я спостерігаю за своїм внутрішнім страхом. Він то більшає, то меншає. В першу ніч на Грушевського він від втоми майже зник, але потім все одно повернувся. Вчорашній день став переламним. З самого ранку дзвонили, інтернет завалював повідомленнями про розстріли. "В центрі Києва просто розстрілюють людей, снайпери, з дахів." Щохвилини дзвонили друзі/знайомі/родичі просили залишатись вдома. Всі приводили раціональні аргументи - це буде безглузда смерть, тебе просто вб"ють, розумні люди будуть потрібні країні etc.. Я сиділа і докурювала цигарку. Вмирати не хотілось. Але хтось має звідти хоча б паранених витягувати. Мені стало страшно.
Через годину я йшла по Хрещатику. Мене не покидало відчуття мішені. Йдеш по прострілюваній території і щосекунди знаєш, що можеш бути на прицілі. Це як прогулянка по мінному полю. Тебе немає, є суцільний інстинкт виживання.
Я прийшла в готель Україна, почали відспівувати вбитих. Нас стояло чоловік сто в холі - медики, журналісти, самооборонівці, волонтери. Почали виносити тіла, один за одним, одинадцять чоловік. Ми зробили коридор і заспівали гімн. Ми всі стояли, проводжали наших людей, співали їм востаннє гімн і плакали.
І коли виносили останнього ми на - Слава Україні! - гримнули в одному пориві Героям Слава! вже зовсім по іншому. В цьому пориві була лише чиста ненависть до вбивць. Ненависть. Без домішок.
Крові було дуже багато. І коли я витирала підлогу від крові, виливаючи відро за відром в каналізацію, я вже не відчувала страху. Замість страху прийшла ненависть. Ненависть до вбивць. Я вперше відчула, що готова вмерти, як вони вмерли за мене. І з цим відчуттям мені нарешті стало спокійно, я для себе все вирішила.
Я хочу від нас всіх одного - щоб ми не забули.
Не забули жодне прізвище вбивць. Всі, хто вбивав наш народ мають піти під трибунал. Жоден щур не має втекти від розплати. Всі, хто перебував в партії регіонів на момент масових розстрілів - відповідальні. Вони будуть перефарбовуватись, перебігати в інші партії. Вони будуть брехати що не причетні, купляти опозицію. Без варіантів. Люстрація і трибунал.
Не забути жодного із загиблих. Не треба робити пафосні алеї слави, відкривати памятники, де будуть піаритись чергові політичні суки. Просто пожиттєві пенсії сімям, їхнім дітям, їхнім батькам. Кожна з цих сімей має бути на привілейованому державному забезпеченні. На такому перебувають всі бувші міністри, депутати та інша шушваль.
І останнє - не забути, що владу потрібно контролювати, будь яку. Інакше вони контролюватимуть нас. Нашим страхом.
P.S.Подивіться ці відео. Це батьки загиблих. Дуже допомогає не забувати.
http://tvi.ua/new/2014/02/21/batko_zahybloho_ustyma_h..
https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded..
https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded..
3
Коментарі
анонім
120.05.14, 14:28
Вечная память, но боюсь, большая часть избежит наказания, потому что замазаны все.
Гість: св-марин
220.05.14, 14:34
главные убийцы в белом доме сидят - думаю их имена помнят все
Гість: Nikolya 73
320.05.14, 14:37Відповідь на 2 від Гість: св-марин
уточнить можно?....в каком именно?)
Гість: ivabrvkin
420.05.14, 14:41Відповідь на 3 від Гість: Nikolya 73
Не в белом доме, а в кремле
Гість: __Українець_
520.05.14, 14:44Відповідь на 2 від Гість: св-марин
В Кремле, точнее...
doktor_khaos
620.05.14, 14:45
Пам'ятаймо!
orsan11
720.05.14, 14:48
Не в кремле, а в верховной раде. Пашинского и парубия уже ни кто не спросит и тем более не посадит.
Гість: св-марин
820.05.14, 15:22Відповідь на 5 від Гість: __Українець_
Ну безуслоооовно, ведь янки защищают интересы мирных граждан Украины исключительно безвозмездно и просто потому что они клёвые ребята
Гість: kavaler
920.05.14, 16:08
н-да...
но увы...
FeniX_fight
1020.05.14, 16:35
Да хрен там. Сомневаюсь я в хоть каком-то расследовании. Особенно если речь идет о "привлечении международных экспертов", как я слышал не так давно.
Памятники возрудить (под шумок снеся старые), лить крокодиловы слезы, кенотафами Киев заставить, каждый город, каждую улицу переименовать, превратить чествование героев в пошлый фарс - всегда пожалуйста!
А что-то адекватное - ни-ни-ни, расследование - ни-ни-ни, откуда у Пашинского винтовка снайперская в машине оказалась - какая, б..., винтовка?!!
... и дальше по тексту.