Через століття, я ще пам’ятаю,
Осені барви, з минулих життів,
Пожухле листя що дощ заливає,
Та шум океану під пісню китів.
Крізь ріку часу, яку не зламаєш,
Я тягну руку, лише доторкнись,
Вірю одразу, неодмінно згадаєш,
Всі ті почуття, що забула колись.
* * *
Бо я так хочу!
Сміятись з тобою разом,
В обличчя усім образам,
І ворогам на зло.
Бо я так хочу!
Дарувати тобі свою ласку,
Щоб ти вірила знов у казку,
І зберегла тепло.
* * *
Із сірих буднів, під пісню лелеки,
Я тебе винесу на своїх на руках,
І ми помандруємо, далеко-далеко,
Щоб жити вічно у вранішніх снах.
* * *
Бо я так хочу!
Сміятись з тобою разом,
В обличчя усім образам,
І ворогам на зло.
Бо я так хочу!
Дарувати тобі свою ласку,
Щоб ти вірила знов у казку,
І зберегла тепло.
* * *
Бо я так хочу!
Сміятись з тобою разом,
В обличчя усім образам,
І ворогам на зло.
Бо я так хочу!
Дарувати тобі свою ласку,
Щоб ти вірила знов у казку,
І зберегла тепло.
© William van Warg