Митець і Пензлик

Митець упевненою рукою взяв Пензлик і підніс до полотна. Вмочив у фарбу і провів ним по ньому. Рівна, сильна, чітка лінія залишила свій слід. За ним ще одна, і ще одна. Незабаром Пензлик побачив, що він, під керівництвом Митця, створює певний малюнок. Він довіряв Митцеві. Його впевненим рухам. Пензлик був переконаний, що кожний штрих, кожна лінія сповненна сенсу і мети. Він не задумувався, чому Митець повернув лінію праворуч чи перервав її. Він був занадто малий, щоб розглянути всю картину, але навіть та частина, яку він бачив, вселяла в нього впевненість і спокій, бо він знав - рука Митця керує ним і напрявляє. Він відчував свою необхідність. Пензлик повністю підкорявся Його волі.

Але раптом він відчув, що Рука Митця зникла. Пензлик і далі йшов по полотну, але не відчував, що ним керує Митець. Страх, відчай, занепокоєння пронеслися крізь нього і лінія позаду втратила плавність, послідовність і силу. Він озирнувся довкола, в надії побачити Митця, але Його ніде не було. Пензлик зупинився: "можливо не варто нікуди йти, потрібно зачекати, і Митець повернеться", - подумав він. Пройшов деякий час, але Митець так і не з'явився. Він не знав, що йому робити, тому вирішив просто продовжити свій шлях. Деякий час він просто йшов по полотну, навіть не озираючись, засмучений  і покинутий, але раптом він озирнувся, в надії побачити Руку Митця, але побачив тільки свій слід. Розглядаючи його, він помітив, що лінія вийшла слабша, не така рівна і чітка, але, все ж, не настільки погана. "Можливо", - подумав Пензлик, "мені навіть Митець не потрібен, щоб творити", і він побіг швидше і впевненіше, повертав праворуч та ліворуч, вгору та вниз, намагаючись створити свій власний візерунок. Лінії, намальовані ним перетиналися і перепліталися, вони були чіткішими і сильнішими, але, оскільки цілої картини він бачити не міг, то сенсу і лініях теж не знайшов.

"Мабуть, потрібно знайти Митця в собі. Адже без мене, Митець не міг творити, отже якась частина Митця повинна бути в мені", - подумав Пензлик. Він сконцентрувався і почав рухатися не поспішаючи, обдумуючи кожен наступний хід, кожен поворот. Пензлик намагався відчути в собі ту ж силу і впевненість, яку відчував від Руки Митця.  Його слід на полотні ставав чіткішим і виразнішим. На якусь мить, Пензлику навіть здалося, що він бачить увесь візерунок, усю картину повністю...але наступної миті він знову втратив спокій, так і не побачивши, що ж саме він малює.

Митець так і не повернувся до Пензлика, а Пензлик, щоб заспокоїти себе повірив у те, що Митець поруч, просто він Його не бачить, і одного дня він знову відчує Його впевнену Руку.

Але насправді, не було ані Пензлика, ані Митця, навіть лінії були уявними...