Казка про принца Дастана

14.03.11, 00:13

Давним-давно, коли ще люди поважали і оберігали природу, в далекій країні Нішапурі жив король Гіясаддін. Країна його була невеликою, а піддані щасливими, оскільки мудрий король ніколи не забував, що він людина і живе серед людей. Була у нього дружина – чарівна королева Жасмін, яка не поступалася чоловіку в мудрості. Тому, вона ніколи не критикувала його накази, але м’яко змінювала хід його думок у вірному напрямку. Як легенький вітерець руйнує

ненадійну конструкцію, так і королева Жасмін своїми словами допомагала королю виявляти помилки в законах і робити їх справедливішими. В свою чергу король Гіясаддін дуже любив свою дружину і шануючи її мудрість завжди прислухався до її думок і радився з нею. Всі довкола прославляли розум і справедливість короля, а він

завжди казав, що це заслуга королеви. Однак, люди вірили у те, що хотіли, тому бачили у цьому ще один доказ його мудрості. А королеві Жасмін було достатньо любові свого чоловіка і вона ніколи не заважала людям вірити у те, що вони хочуть.  

Був у них єдиний син – їх опора і надія – принц Дастан. З малку батьки розвивали його розум, зміцнювали тіло і заповнювали його серце любов’ю. Тому, не дивно, що коли принц Дастан виріс усі бачили в ньому нового

короля, також мудрого, сильного, надійного і справедливого як його батько. Усі, окрім самого принца. Він дуже любив своїх батьків, свій народ, але він боявся не виправдати сподівань, він боявся стати поганим королем і не хотів брати на себе тягар відповідальності. Ця туга мучила його серце, однак він нікому її не показував, бо знав, що біда – безсоромна і нетактовна подруга, вона одразу ж намагатиметься поселитися в серцях тих, кого він любив. Лише його мати, королева

Жасмін, помічала, що щось турбує її сина. Однак на її питання, принц Дастан не відповідав відвертістю. Тому, ця мудра жінка, вирішила відправити сина у подорож, сподіваючись, що нові місця і інші турботи проженуть тугу з його

серця.

Невдовзі, принц Дастан з декількома друзями взявши із собою їжі, води та інші найнеобхідніші речі, відправилися у мандри. Їхали вони довго, зустріли на своєму шляху багато хороших людей, оминули декількох поганих.

Спочатку, принца і справді захопила подорож, як і все нове, але потім день проведений в сідлі став йому звичний, сонце не змінювало свій шлях по небосхилу, зорі, як і в дома, яскраво мерехтіли і думки, що бентежили його

серце знову заполонили його голову.

Одного дня, пересікаючи невеликий ліс, принц Дастан з друзями почув чарівне пташине щебетання. Воно так вразило і сподобалося юнаку, що він поїхав на голос і невдовзі побачив цю незвичну пташку – вона була завбільшки з орла. Її пір’я переливалося синіми і зеленими кольорами, а довгий хвіст, вільно звисав. Дастан більше години слухав її щебетання, впродовж якої він забув про всі свої туброти і страхи. А коли пташка змовкла, він зліз з коня і

вони отаборилися в тому лісі. Минали дні, пташка кожного дня прилітала на звичне місце і починала співати, торкаючись живих струн в серці Дастана, а він не втомлювався її слухати. Друзі почали непокоїтися за юного царевича, і

вмовили його повернутися додому. Але не хотів Дастан залишати пташку. Тоді друзі впіймали її і повезли з собою.

Після повернення додому, Дастан наказав огородити сад величезним парканом, який би піднімався догори на величину найвищої башти його замку і помістив в той сад свою пташку. Але, незважаючи на те, що сад був дуже великий,

пташка вперше облетів його і зрозумівши, що вона в пастці сіла на одне з дерев, схилила голову і не проронила ні звуку. Дастан сподівався, що вона звикне і з часом знову даруватиме йому свої чарівні пісні, але минали дні, пропливали ночі, а чарівна пташка так і не заспівала. Вона лише уважно дивилася на принца, і він міг заприсягнути, що бачив сум і тугу в її очах.

Чого тільки не спробував Дастан аби пташка знову почала співати. Він наказував готувати для неї різні страви, запустив в сад інших пташок, щоб їй не було сумно, розмістив неподалік придворних музик, щоб вони своєю музикою звеселили її, але результату не було. Тоді принц попросив допомоги в батьків, але й ті не знали, що варто робити. Однак, вони вказали йому на одного старця, який проживав в їх королівстві і до якого люди приходила за порадами.

Не гаючи ні хвилини, поїхав Дастан до того старця, щоб спитати в нього поради. Приїхавши до його хатини, він швидко зіскочив з коня і постукавши в двері увійшов всередину. На стільчику сидів господар і ліпив з глини глечик.

- Добрий день, старче, - привітався Дастан.

- Добрий день, юначе, - почував він у відповідь. – Хто ти і чому прийшов до мене?

- Мене звати Дастан, я син короля Гіясаддіна і прийшов до Вас просити поради. Мандруючи світом, натрапив я на одну пташку. Її чарівний спів дуже сподобався мені і поки ми залишалися у тому лісі, вона кожного дня прилітала і дарувала нам свої пісні. Тому, я вирішив забрати її сюди. По приїзді, я наказав огородити сад, щоб їй не довелося сидіти в клітці, але пташка з того часу так і не співала. Допоможіть мені, старче, і я дам Вам усе, що забажаєте.

- Не можеш дати ти мені нічого, бо не володієш нічим. Ніколи не володів і володіти не будеш. Усе, що ти маєш, отримав ти від інших, які також нічим не володіли. Лише впродовж певного часу вони цим користувалися і передали тобі. В цьому і є моя тобі порада. Відпусти пташку, ти не її власник. Поруч з тобою будуть лише ті, хто цього хочуть з власної волі, незалежно від причин, якими вони пояснюють це бажання.

- Але ж мені так подобається її спів. Я хочу, щоб вона завжди була поруч.

- Вона прилітала до тебе з власної волі, а ти її цього позбавив. Ти помістив її у клітку. Якими б не були її розміри, клітка завжди залишатиметься кліткою. Ти обмежив її волю, позбавив неба. Ти знаєш, про що вона співала?

- Ні.

- Можливо, вона співала про свіжість світанку, про безмежність океану, про теплий вітер, який допомагає ширяти в небесах і про світ, яким його можна побачити лише з висоти пташиного польоту. Для того, щоб зрозуміти її, ти повинен побачити її світ. Для того, щоб вона залишилася поруч з тобою, ти повинен поєднати два світи в одному.

- Але як мені це зробити?

- Є одне зілля, але ти повен добре подумати, чи цього ти прагнеш, бо вороття вже не буде. І старець протягнув Дастану невеличку склянку. Принц подякував йому і повернувся до замку.

Декілька днів, він ходив сам не свій, обмірковуючи і зважуючи все, а потім вирішив запитати поради в батьків. Переповівши їм відповідь старця, Дастан розпів їм і те, що було у нього на серці. Тоді, король Гіясаддін,

подивившись у вічі королеви Жасмін і побачивши там підтвердження власних думок сказав:

- Дастане, хоча ти народився принцем, але лише тобі вирішувати, ким бути далі. Ми хочемо, щоб доля тобі посміхалася, але для кожного вона усміхається по-своєму.

Почувши це, принц спустився донизу і наказав розібрати огорожу. А коли вранці, слуги прийшли в покої Дастана, щоб повідомити про виконання його наказу, принца в спальні не було, лише одне з вікон було відчинено. З того дня, ніхто більше не бачив Дастана. А щодо чарівної пташки, то один рибалка, помітив її в променях світанкового сонця, але не одну, а в парі ще з однією пташкою. Вони ділили небо разом, покладаючись на свої могутні крила. Коли ця звістка дійшла до короля – він наказав влаштувати свято для всіх людей, під час якого сказав, що ніхто не повинен сумувати за Дастаном, адже ми повинні радіти з того, що він дарував нам тепло свого серця, а не переживати за те, що це тепло він зараз дарує іншим. Але, люди не зрозуміли короля, бо вірили у те, що хотіли. Їм було шкода короля  Гіясаддіна

і королеву Жасмін, які втратили сина. Проте сама король з королевою були дуже щасливими, щасливішими за них були лише дві пташки, які ділили між собою небо, прямуючи на зустріч ранковому сонцю.