Кацапські «впопуданці» - героїзація прокацапленого совка

Коротко про сюжет. Мешканець Криму, який пройшов скрізь «гарячі точки» в складі совецької, а згодом і кацапської армії, використовуючи знайомства, влаштовується до СБУ. Звичайно, що майже всі співпрацівники героя книжки ненавидять Україну (яка для них лише джерело влади та грошей), дуже погано (м’яко кажучи) відносяться до Майдана і з великою радістю зустрічають «асвабадітєлєй». Втім, «асвабаждєніє» для героя закінчується погано – його з радістю підставляють по службі та й садовлять на мусорську зону на п’ять років. Вийшовши по УДО (умовно-дострокове звільнення), герой починає працювати в Криму же по встановленню камер спостереження. Якось так цікаво вийшло, що квартиру героя ніхто не привласнив (в Криму!!!), а борг за комуналку виявився надзвичайно малим, тож повернувся він саме туди.

Трохи попрацювавши і зі смутком згадуючи своє величне минуле, герой починає ловити глюки (сняться якісь сни, де парочка дамочок закликають його узнати про долю полковника Арцеулова, якого звинуватили в тому, що він пропустив до Плевни, що її осадили царські війська, обоз з амуніцією та жрачкою. Після викриття цей полковник тіпа застрелився, а слідство виявило його зрадником. Вдова покійного невдовзі померла, а половозрілу доньку забрала до себе тітка (що була якоюсь уродженою відьмою). Донька палала бажанням встановити справедливість, бо не вірила офіційній версії слідства (і не мала пенсіону за загиблого батька, бо офіційно його ж визнали зрадником).

І ось ці непотрібні баби почали за допомогою відьмовсьеких вмінь тітки, шукати собі захисника з майбутнього. Кілька тих, кого вони обрали, виздохли від втручання в їхні кацапські мізки (або що там замість них у кацапів), але з героєм їм повезло, та ще й герой знов вляпався в історію, за яку його, УДОшника, мали би знов відправити на зону, завантаживши ще й новим терміном. Обстеження у знайомого психіатра, знайомство з пітерським лікарем, що цікавився містикою, сеанс міжчасового зв’язку з дамами 1881-го року і липова довідка для мусорів, що герой – хронічно хворий псих вирішили подальші дії героя в розвитку розповіді.

Короче, зрадник-СБУшник та ярий кацапофіл (совок, але аматор самодєржавія), потрапляє через місце сили в Криму десь під вологодське місце сили, тому що в 1881-му році якийсь шаман просив захисту духів від поганих рюзьке (а святилище виявилося і місцем сили).

Впопуданець швиденько порішав проблеми аборигенів, визволив княгиню та вилікував її доньку. Також він вразив своєю крутизною та крутизною своєї тубільно-часової команди відповідальних осіб Російської імперії. Але базар йде не про це. Однією з головних тем в данному сральному папері, які кацапи називають «книгою», є чисельні роздуми героя-зрадника про «честь і совість». Мабуть, зрада – це головна життєва доктрина кацапства, а зрадгники – справжні герої кацапстану.

Ще одне: впопуданець зіштовхується з протидією ахєрєнно навчених поляків-русофобів. На жаль, їх не навчали інструктори ненависної НАТО, але нервів вони потріпали достатньо.

Якщо зацікавить, то я можу дати більш розгорнутий огляд цієї гидоти, але головна тема макулатури така:

1. «Расєя» та совок – ніштяк, а дика та неприродня суміш самодержавства з совком – це найліпше, що може бути. Тіпа комунізму – з кацапським квазілюдським їбалом.

2. Зрадити присязі – не гріх і не злочин, якщо та присяга не кацапстану та не кацапському царю. Прийняти іншу присягу можна, щоби її порушити стане вигідним – це як посрати.

3. Впопуданці рятують расєю, ставши на бік царату проти всього світу. Впопуданці ахірєнно круті, бо понатягли до того часу купу сучасних засобів, більшість з яких ніколи не вироблялася в РФ, в тому числі америкаську та китайську електронику.

Короче, хуйня є той улюблений кацапами жанр про впопуданців.