Розборки кланів

Перш за все, пан Мьортон поставив його останнім в серіалі, що не може бути викликано нічим, окрім власної неприязні автора до Грантів. Що, в свою чергу, викликає незрозумілість – адже клани МакГрегорів та Грантів не лише не ворогували між собою, а навпаки – були у стійких дружніх відносинах. І навіть після того, як у 1603 році король Яків VI (Джеймс VI Шотландський) ліквідував клан МакГрегорів та вчинив полювання на тих, хто не відмовився від кланового імені (тоді людей вбивали лише за те, що вони мали сміливість назвати себе МакГрегорами), клан Грантів не взяв участі у цькуванні своїх родичів. Навпаки – на зустрічі представників цих кланів у Брейр Атол обмовлялася можливість злиття кланів та обрання єдиного вождя. Але переговори зайшли у глухий кут і об’єднання не відбулося. Тільки в 1774 році клан МакГрегор було реабілітовано. Хоча полювання на деяких представників клану тривало до кінця сторіччя.

Ну, скажімо, це була невелика історична довідка, з якої виходить, що у пана Пола Мьортона з МакГрегорів нема історичного приводу ненавидіти Грантів. Швидше за все, у нього є невідомі нам особисті незадоволення окремими представниками клану Грант. Я це можу чудово зрозуміти, бо коли такий собі панок Лакієр нарвався на палицю одного з Дмітрієвих-Мамонових за те, що у своїй бездарній книжонці з претензійною назвою «Русская геральдика», він мав нахабність піддати сумніву походження Дмитрієвих_Мамонових від Рюріка. Після того побиття Олександр Борисович Лакієр тинявся по світу, аж доки не заховався в маєтку тестя під Таганрогом. Але кара за огидну брехню на світлий рід Дмитрієвих-Мамонових не оминула бідолаху, бо у віці 46 років у 1870 році Лакієр якось спішно вирішив померти. Мені здається, що таки його знайшов хтось з ображених ним Рюриковичів. Помста – це у нас в крові. Тож, мабуть, хтось з Грантів у пабі затопив пивним кухлем в нахабну зарозумілу пику пана Мьортона, що й викликало в останнього таку негативну реакцію. Сподіваюся, що Гранти цього панка зустрінуть на вузькій гірській шотландській стежині…
Подивіться самі, з якої фрази починається розповідь Пола Мьортона про клан Грант:

-Горців прийнято зображувати у вигляді романтичних героїв, складавшими життя за приречену, але праву справу. Однак такий образ підходить далеко не кожному клану, а клану Грантів він не підходить зовсім.

Чуєте? «Не підходить зовсім»! Хочу сказати, що будь-який шотландський клан гідний поваги (якщо відкинути кланові чи то особисті образи), але ж пан Мьортон, «нічтоже сумняшеся», наголошує про те, що «не кожному клану» притаманні відвага, вірність, сміливість. І, як головну провину Грантів, Мьортон приводить работоргівлю. Тю, хлопче, в ті часи рабами торгували всі, кому не лінь. Але Гранти вкладали ті гроші в розвиток рідної землі. Хоча могли б розтринькувати та пропивати прибуток. І внаслідок ретельного землеустрою Гранти навіть змінили клімат своїх земель на кращій, насадили ліси, змусили селян обробляти землю прогресивними засобами… А Добрий Сер Джеймс (був вождем клану в 1773-1811 роках) навіть відбудував для своїх людей місто Грантаун-он-Спей, що надало їм робочі місця, лікарні, житло. Грантаун-он-Спей є пам’ятником вірності Шотландії та її народу клану Грант. Сер Ян Грант був вірним прибічником легендарного Воллеса – борця за свободу Шотландії. А що зробив пан Пол Мьортон для Батьківщини, окрім своєї паскудної брехні, що може викликати міжкланову ворожнечу? На чий млин лиє свою брудну багнюку той недолугий режисерішко? Чи не брудні волохаті мацаки Кремля продивляються крізь щире шотландське обличчя пана Мьортона?

І навіть колишня «зрада» своїх родичів одним з вождів клану пояснюється тим, що британці трохи не розібралися з полоненими, і замість того, щоби відпустити Грантів, відвезли їх на Барбадос в рабство. Це підтверджено документами. Аж ось улюбленець пана Мьортона, Роб Рой МакГрегор, виявився британським шпигуном, шахраєм та аферистом. І нічого – пан Мьортон гордо вимовляє ім’я Роб Роя та ледве не цілує його могильний камінь.

Сподіваюся, що клан МакГрегор з розумінням поставиться до можливої наглої загибелі Пола Мьортона, якому дуже світить впасти зі скелі, потрапити під машину, розбити собі голову на слизькій шотландській бруківці або просто нарватися на невідомих хуліганів, що від душі відметелять цього морального урода.

Крайньою мірою, якщо той панок з’явиться у нас на Донбасі, лисичани – як справжні горці – спитають в нього відповіді за його тупий дебільний базар. А також за те, що Пол Мьортон хизується своїм дуже поганим знанням своєї рідної, давньої та красивої, гельської мови.

На світлині - огидна пика Пола Мьортона. Але вирішувати - гідна ця істота гордого імені МакГрегорів чи ні - вирішувати самим МакГрегорам. Гірські клани Лисичанська в шотландські розборки кланів не втручатимуться. Єдине, що рухає нашою помстою Мьортону - то його власна природня ницість.