Скорочений курс Всесвітньої історії ч.10

Тим часом лисичани, обурені всіма цими подіями, схвалили на своєму Майдані рішення про закриття іконної лисичанської землі, яку вони називали Серце Аріани, для всіх понаїхавших за рідкісними виключеннями. Так виникла легенда про Дике Поле, де начебто ніхто не жив. Насправді, там завжди жили лисичани, тільки вони безжально пиздили всіх понаїхавши та завертали їм голоблі взад. Понаїхавши, витягнувши ті голоблі, тікали додому та розповідали жахливі оповідання про Дике Поле, де нишпорять жорстокі та хижі атщіпєнци. Так тривало досить довго, аж доки мокшанська цариця Катруся №2 не захопила Крим. Приблизно тоді ж вона захопила й іконно лисичанські землі, бо більшість лисичан на той час відпочивали на багамах, сейшелах та таїтях і не було можливості протиставити мокшанам військову потугу. Отак клята баба Катька наїбала лисичан, ввергши наш чудовий край під мокшанську окупацію.

Залізши до Криму, Катруся №2 з подивом зрозуміла, що там досі мешкають готи, яких її історики вважали за вимєршеє плєм’я. тоді, аби не переписувати дуже приємну для Катрусі №2 норманську теорію з німцями та іншою понаєхавшою хуєтою, готів депортували по різних єбєнях, де вони й асимілювали з місцевими. А в Криму мокшани почали нищити все цікаве та грабувати могили древніх лисичан, бо там було дохуя срібла та золота. Лисичани кілька разів повставали проти мокшанського іга, але лиха баба Катька по навезла до іконно лисичанських земель всяких волохів, сербів та іншу маргінальну наволоч з Османської імперії, бо Лисичанська імперія, зраджена послідовниками Вольдемира, наказала всім довго жити. На її руїні виникла огидна Мокшанська імперія, де ніхуя не було ніякої демократії, але рясним квітом буяло самовладство та закріпачення. Мокшанам це подобалося, але лисичанам – ніхуя. Тож вони, лисичани, періодично пиздили всіх понаїхавших, та й самі іноді вигрібали. Тоді й створилося лисичанське підпілля. А оскільки підпільники збиралися не в самому підпіллі, а в коморах (бо там було що пожерти та випити), тож й назву лисичанське бойове підпілля одержало відповідну – Комора. Потім її спиздили макароннікі, пристосувавши до злочинної організації, бо макароннікі ні на що не були здатні, окрім солоденьких пісень та малювання божественних картінак.

Пройшло ще кілька часу. Іконно лисичанські землі понаїхавші почали називати дикунським словом «Дамбас», бо мокшанський поц Капустін знайшов тут кам’яне вугілля, а інші мокшани кинулися його видобувати. Справжні, корінні лисичани до тих шахт не лізли, бо вони гребували щурячої роботи під землею, тож мокшани почали зсилати до Домбасу каторжних та іншу мокшанську сволоту. Періодично лисичани їх різали, але понаїхавших кожного року ставало все більше. Так тягся час аж по Першу світову війну. Вірніше, «Першою світовою» її досі вважають невігласи, бо справжню Першу світову провели саме лисичани десь тисячи за три років до того, наслідком якої стали лисичанізована Європа, лисичанізована Індія та лисичанізований Середній Схід. Потім, звичайно, що все це розбіглося внаслідок незадоволення місцевими авторитетами потребою відстьогувати бабло до лисичанського общаку. Втім, це був лірично-історичний відступ.

«Перша світова» стала причиною становлення молодої лисичанської державності, але переросла на нову мокшанську окупацію, до якої спричинилися понаїхавші зайди – типу вора Шилова Клімьєнта та таваріщьчя Артьома, що швиденько здали мокшам Дамбас. Лисичани трохи попиздили понаїхавших, але купилися на ідею всесвітньої халяви та братства між лисичанами всіх країн.