Канібалізм як рушій прогресу

Канібалізм як рушій прогресу

Якщо я не помиляюся, ані в Старому, ані в Новому заповітах немає спеціально обговореної теми заборони їсти істот одного з собою виду. Крайньою мірою, мавп жеруть доволі успішно, не дивлячись на те, що вони теж примати. Але ж щодо мавп (вищих приматів!) словосполучення «не вбий» чомусь не застосовується, власне як не стосується цей заповіт й ворогів (яких заповідано «любити»). До теми любові до ворогів ми ще повернемось.

Як цілком справедливо було сказано – канібалізм десь має на увазі, що ворог не є людиною. Але подивимось на війну так, як на неї має дивитись нормальна людина:

- є супротивник, який намагається вас вбити, пограбувати чи ще щось типу того;

- вам зовсім не цікаво бути вбитим або пограбованим;

- ви протиставите намаганням ворога свої сили, аби зірвати його зловісні плани;

- ви перемагаєте ворога;

- вам доводиться проводити утилізацію ворожого падла.

І ось тут постає питання – ЩО РОБИТИ З ВБИТИМ ВОРОГОМ? Закопати в землю, скажете ви. А тепер увімкніть мозок і подумайте:

- ворог витратив певні запаси вашої енергії або/та ваших харчів;

- закопування тіл вимагає подальшого витрачання вашої енергії та вашого часу, який можна було би використати на щось більш важливе для вашої популяції (хоча б на збільшення популяції);

- загальний бенкет зміцнює зв’язок між різними соціальними групами.

Тож з огляду на все це немає сенсу вбивати когось, якщо не бажаєш його з’їсти. Хіба коли м’ясо однозначно не придатне для вжитку. Після «стєкломою» та «бояришніку», наприклад. Але тут – крайньою мірою в християнстві – ми зустрічаємо безглузду, на перший погляд, думку : «возлюбіть ворогів своїх». Як можна полюбити ворога, ніхто не дає жодної підказки. Тож виходить, що любити ворога можна хіба що у вигляді калорійної та поживної їжі. Тим більш, що нам нема чого втрачати – засоби масової інформації ворога вже переконали своє населення в тому, що ми їмо коцапських немовлят. 

То ж є слушна пропозиція: відродити колективні господарства, де налаштувати розведення коцапських немовлят – коцапятники. Кілька вдалих набігів на терени ворога дадуть нам достатньо матеріалу для новітнього худобництва та селекції. І тоді можна буде вповні виконати заповіт щодо любові до ворогів своїх.