640 км -для скаженого піта не відстань)) Враження коротко.
- 29.07.13, 23:24
Або проба пітбайка в ролі турера.
20.07.13 - Київ - Новгород-Сіверський (через Борзну)
21.07.13 Новгород-Сіверський - Київ (через Чернігів)
Тотал - 643 км
Крейсер 80-85 (90 по Московській трасі та по будь-якій по дощу)
Покришки - нові, ендурні, що за день до того прийшли "Новою поштою"
Виїхали 4ма мотами холодного дощового ранку 2 родстерами, ендуро та моїм пітом). Відразу за Києвом в мене з"явились проблеми з карбом, я вже готова була змиритись та їхати пасажиром. Але чистка карба на обочині "золотими руками" вирішила всі проблеми та сумніви - поїхали далі).
Потім почався дощ... З-за того, що краплі просто заливали скло окулярів, я спробувала їхати без них - але, як виявилось потім, дощ в обличчя на швидкості 90 - дуже болюча процедура, гірше душа Шарко в декілька разів. Довелося знов одягати окуляри та пристосовуватись до обставин.
Після дощу їхати стало значно легше - досить швидко проїхали Е-95 та звернули на Московську трасу. Треба сказати, що ця траса була крайньою хорошою дорогою на шляху вперед.
Після повороту біля Борзни на дорогу місцевого значення я дізналась, що таке "напрям", і що таке п"ятиразовий ямковий ремонт, - по 5му разу на одному й тому ж місці. В результаті дорога стає схожою на суцільний атракціон - горбик-ямка. Я думала, що злечу з мотоцикла - американські гірки відпочивають в порівнянні з "цим")). Тут в мене мабуть і відлетіла сигналка. Отакими стрьомними, зате з неймовірними лісовими пейзажами навкруги дорогами, і добрались до Новгорода.
Зустріч, палатки, вечерю на старій пристані описувати не буду - все було чудово) Салют на фесті був класний! А ще після такої дороги спалось дуже і дуже...
Наступного ранку дощ то починався, то переставав. Виявилось, що в мене крім сигналки відлетів ще й болт кріплення двигуна. Після заміни масла, та болта, люб"язно знайденого місцевими, відпочинку на природі, почали збиратись назад.
Як завжди, нас супроводжував дощ, на цей раз просто зливовий. Було вирішено їхати через Чернігів, дощовики не знімались всю дорогу. Довелося "гнати" 90, тільки б пошвидше виїхати з зони дощу. І він таки скінчився. Як і бензин у мене, не доїжджаючи кілометрів 10 до людних місць - а саме, Чернігова. Дотягнути до заправки ні разу не вийшло, тому мені злили 2 літра бензу з іншого мотоциклу
Біля Чернігова в черговий раз заправились, де працівники заправки розвіяли наше уявлення про те, що від Чернігова до Києва 80 км. Сказали, що 140 і це таки виявилось правдою. Темніло. Від дощу мерзли руки, а від напруження затікали плечі.. І хотілось кави))) Ми, розбалувані київськими та навколо-київськими заправками, де можна і поїсти, і купити фактично все потрібне, не думали, що найчастіше придорожні заправки - це глухі напівосвітленні місця з сонним заправщиком, в кращому разі - парою баклажок масел та відсутністю будь-якої їжі та кави. На пару таких заїжджали даремно. Ну, максимум, похід в туалет. А ще на одній випадково розбили пляшку 40-градусного антисептика, що проїхав з нами до того півтисячі км)) Звісно, що на щастя
Аж в Семиполках довелось заправитись кавою та чудовими круасанами з шоколадом, в тій ситуації щось смачніше за них годі було й уявити)))
В Броварах я відчула себе майже вдома... Видихнули аж в Києві, о 2-й годині ночі.
Додому завжди приємно повертатись)
Тотал: Мій ендуро-піт таки трохи турер. Не вистачає тільки вітрозахисту.)
По подорожі: потрібна термобілизна та водонепроникний одяг, термос та ...
Ну, це з матеріальних речей.
А гарного настрою і позитиву і так вистачало.
Таке от мототуристо
PS. Респект та подяка друзям, які підтримували і допомагали в дорозі, та стоїчно витримували мій "неймовірний" крейсер)))
PPS. Райдуга над Десною.
20.07.13 - Київ - Новгород-Сіверський (через Борзну)
21.07.13 Новгород-Сіверський - Київ (через Чернігів)
Тотал - 643 км
Крейсер 80-85 (90 по Московській трасі та по будь-якій по дощу)
Покришки - нові, ендурні, що за день до того прийшли "Новою поштою"
Виїхали 4ма мотами холодного дощового ранку 2 родстерами, ендуро та моїм пітом). Відразу за Києвом в мене з"явились проблеми з карбом, я вже готова була змиритись та їхати пасажиром. Але чистка карба на обочині "золотими руками" вирішила всі проблеми та сумніви - поїхали далі).
Потім почався дощ... З-за того, що краплі просто заливали скло окулярів, я спробувала їхати без них - але, як виявилось потім, дощ в обличчя на швидкості 90 - дуже болюча процедура, гірше душа Шарко в декілька разів. Довелося знов одягати окуляри та пристосовуватись до обставин.
Після дощу їхати стало значно легше - досить швидко проїхали Е-95 та звернули на Московську трасу. Треба сказати, що ця траса була крайньою хорошою дорогою на шляху вперед.
Після повороту біля Борзни на дорогу місцевого значення я дізналась, що таке "напрям", і що таке п"ятиразовий ямковий ремонт, - по 5му разу на одному й тому ж місці. В результаті дорога стає схожою на суцільний атракціон - горбик-ямка. Я думала, що злечу з мотоцикла - американські гірки відпочивають в порівнянні з "цим")). Тут в мене мабуть і відлетіла сигналка. Отакими стрьомними, зате з неймовірними лісовими пейзажами навкруги дорогами, і добрались до Новгорода.
Зустріч, палатки, вечерю на старій пристані описувати не буду - все було чудово) Салют на фесті був класний! А ще після такої дороги спалось дуже і дуже...
Наступного ранку дощ то починався, то переставав. Виявилось, що в мене крім сигналки відлетів ще й болт кріплення двигуна. Після заміни масла, та болта, люб"язно знайденого місцевими, відпочинку на природі, почали збиратись назад.
Як завжди, нас супроводжував дощ, на цей раз просто зливовий. Було вирішено їхати через Чернігів, дощовики не знімались всю дорогу. Довелося "гнати" 90, тільки б пошвидше виїхати з зони дощу. І він таки скінчився. Як і бензин у мене, не доїжджаючи кілометрів 10 до людних місць - а саме, Чернігова. Дотягнути до заправки ні разу не вийшло, тому мені злили 2 літра бензу з іншого мотоциклу
Біля Чернігова в черговий раз заправились, де працівники заправки розвіяли наше уявлення про те, що від Чернігова до Києва 80 км. Сказали, що 140 і це таки виявилось правдою. Темніло. Від дощу мерзли руки, а від напруження затікали плечі.. І хотілось кави))) Ми, розбалувані київськими та навколо-київськими заправками, де можна і поїсти, і купити фактично все потрібне, не думали, що найчастіше придорожні заправки - це глухі напівосвітленні місця з сонним заправщиком, в кращому разі - парою баклажок масел та відсутністю будь-якої їжі та кави. На пару таких заїжджали даремно. Ну, максимум, похід в туалет. А ще на одній випадково розбили пляшку 40-градусного антисептика, що проїхав з нами до того півтисячі км)) Звісно, що на щастя
Аж в Семиполках довелось заправитись кавою та чудовими круасанами з шоколадом, в тій ситуації щось смачніше за них годі було й уявити)))
В Броварах я відчула себе майже вдома... Видихнули аж в Києві, о 2-й годині ночі.
Додому завжди приємно повертатись)
Тотал: Мій ендуро-піт таки трохи турер. Не вистачає тільки вітрозахисту.)
По подорожі: потрібна термобілизна та водонепроникний одяг, термос та ...
Ну, це з матеріальних речей.
А гарного настрою і позитиву і так вистачало.
Таке от мототуристо
PS. Респект та подяка друзям, які підтримували і допомагали в дорозі, та стоїчно витримували мій "неймовірний" крейсер)))
PPS. Райдуга над Десною.
0
Коментарі