Викинемо Мінські угоди на смітник – врятуємо Україну!

Знаєте у чому полягає найбільша проблема нинішньої України? У фактичній відсутності справжньої, ділової, конструктивної опозиції в парламенті і суспільстві. Не можна ж такою вважати недобиті осколки колишньої Партії регіонів, які присвоїли собі бренд фронди і хизуються з цього, як хлопчаки майками під номерами знаменитих футболістів Мессі та Роналду. Влада, яку нині складають випадкові люди й зовсім не патріоти України, готові спродати все, навіть незалежність і суверенітет наш ворожій Московії оптом і вроздріб, фактично залишилася без партійного і громадянського контролю. Функцію цю в парламентсько-президентській державі має здійснювати насамперед Верховна Рада. Але в ній дві найкрупніші фракції – корумповані до неможливості НФ і БПП знаходяться під повним і незаперечним контролем головного з торгівлі. Ще дві інші – «Батьківщина» й «Самопоміч», котрі входять до правлячої коаліції і могли б, напевне, виконувати роль опозиції, звиваються як  ведмідь у танку. То вони голосують з більшістю, то ні. Але іноді дають голоси для прийняття рішень, котрі відкидають державу у часи мамонтів. Як, скажімо, з бюджетом на 2016 рік.

                На фракцію радикалів, особливо ж після того, як вони буцімто злякалися пострілів терористів… у Парижі і розбіглися з-під Кабміну з розпіариного так званого «тарифного Майдану», після довготривалих там таємних перемовин А. Яценюка з О. Ляшком, більше ніколи не можна покладатися. Для них підпільний зиск – як ласка для панського щеняти. Рідну матір продадуть, що вже там казати про буцімто якусь там теплу черінь для ближнього.  А потім, як нічого не бувало, знову будуть про справедливість, про боротьбу з корупцією верещати, немовби застрягле порося у плоті.

                За такого зрадливого парламенту, тоді, коли глава держави, немовби театральна лялька у руках фрау Меркель і мсьє Олланда, якими з-за куліс хитро і недремно управляє товаріщь Путін, є всеосяжна небезпека того, що може відбутися брудний підкилимний торг з повного розвалу України. І тоді вже важко буде все зібрати, склеїти до купи. Мається на увазі голосування трьохсот плюс один голос за внесення поправок до Конституції про нагородження Донбасу якимсь особливим статусом. Зрозуміло ж, для дальшого розквіту там бандитизму. Для присутності там російських військ, для відкритості кордонів з РФ на Сході Донбасу. Україна тоді залишиться, як у морі без весла.

                Ви ж зверніть увагу. Москва підвищила статус свого представництва у Мінську не дарма, призначивши туди на переговори колишнього багатолітнього спікера Державної Думи Бориса Гризлова. Це ж йому, політичному бездарі, ій льониу поліціянту, належать слова дрімучої сталінщини: «Дума нє место для ій льон…» Ось він і має, за завданням Путіна, «втюкати» у голови Порошенка та його найближчого оточення цей дорогоцінний «руськоміровській» постулат, що київські нардепи повинні не задумуватися над тим, голосувати «за» чи ні, якщо така команда потупає з Банкової.  Про це він практично відвертим текстом виклав у своєму інтерв’ю московському «Коммерсанту» 18 січня ц.р. Так і заявив: для всіх у раші найголовнішим є зміни до Конституції України за наділення Донбасу особливим статусом, і прийняття щодо цього відповідного закону.

                Іншими словами, Москва не церемониться в своєму нахабстві: безпардонно вимагає саме особливого статусу для не зліпленої ними, фактично перетвореної в ландшафт Місяця на українській території Новоросії. Як ніж заганяє у спину недобитої України, не забудьмо, - унітарної держави. Все це робиться тоді, як усе бридке і наївне оточення головного олігарха з Банкової, наче соромливі гусаки – гир-гир-гир, гир-гир-гир – ще й по нині «випендрюються» перед людьми і телекамерами: там, у правках до Конституції, мовляв, немає ніякого «особливого статусу», підшукуючи для пояснення цього відвертого точного значення процесу розколу держави якісь кордубаті, немічні синоніми. Цих діячів, напевне, з парламентської зали потрібно посилати до сьомого класу школи для вивчення значень частин мови. Далі. Якщо ж немає у правках, на яких наполягають московіти, цього значення, про особливй статус Донабсу, то навіщо взагалі копирсатися в Основному законі України? Може з них хтось пояснити це? Навряд чи…

                Зрада під фальшивими словами замуровується до Конституції під благовидним приводом вимог Мінських угод. А давайте скажемо,  що таке насправді самі вони є, ці довбані Мінські угоди? Хто їх уклав, хто підписав? І чому їх неодмінно потрібно виконувати?

З того боку – два бандити-терористи, з нашого – Л. Кучма, якому також уже давно пора сидіти на нарах за корупцію (пригадайте, хоча б, як І. Коломойський розповідав на камеру про те, що цей безликий блазень вимагав свого часу щомісяця платити п’ять мільйонів доларів США оброку його зятю В. Пінчуку), від Росії – посол РФ у Києві і представниця ОБСЕЄ.

                Що ж за статус у нього, цього циркуляру? Невже цей документ від 15 лютого 2015 року вищий, значиміший від того, який підписали 5 грудня 1994 року у Будапешті глави держав – України, США, Великобританії, Росії, до них приїдався, здається, ще й Китай, який, власне. Гарантував міжнародний захист кордонів нашої держави в обмін на здану ядерну зброю. Цей високий документ ратифікований Верховною Радою – не забуваймо. А що ж примхливий, нікчемний  папірець, створений від Кучми в купі з бандитами Захарченком та Плотніцьким, до творення якого також був допущений боягузливим П. Порошенком В. Медведчук, кум В. Путіна, котрий у ньому і наставив стільки зловмисних пасток для України? Як, до прикладу, ця – до прийняття Верховною Радою неодмінно узгоджувати всі закони в так званих ДНР та ЛНР. Це що, у Донецьку і Луганську мають з’явитися  найвищі керівні органи української держави? Новела для всього освічено світу – не інакше. А насправді – дурість, якої ще не бачив світ! Хто нарешті ратифікував цей «документ»? Думаю, що він не вартий і паперу, на якому видрукуваний…

                Дивно, що абсолютно не вникнувши у суть цих істин – у те, що таке Мінськ, хто в ньому засідає, які постулати для 45-мільйонної держави видає, примітивні торгаші з Банкової і собі услід за Кремлем, за Меркель та Олланд, яким уже в печінках сидять проблеми Криму, Донбасу, і котрих вони, зрозуміло, замордували, а тому хочуть якнайшвидше спекатись, стали як мантру повторювати: «Мінським угодам альтернативи немає!». А це , якщо чесно, справжня пастка для України. Що це справді так, почитайте лишень, як подібне оцінює, приміром, такий сліпучий українофоб, колишній журналіст російської редакції радіо «Свобода», нині активний прихильник російсько-донбаських терористів Андрій Бабіцький – читати тут. Іноді непомірна, заслинена хвальба ворога, як у даному випадку, видає всю глибину гадючої нори, в яку нас хочуть силоміць заштохати... 

                Якщо Порошенку, Луценку, Кононенку, Гройсману і подібним до них ця відверта зрада України підходить, то нехай вони й голосують за неї. А у всіх, хто патріот України, хто думає жити в своїй рідній державі, кому вона потрібна для дітей та онуків, мають відмовитись від ідеї підтримувати цей бандитизм. Рука в того нехай відсохне, хто зважиться натиснути кнопку «за», себто, за особливий статус бандитського Донбасу. Не робочого, не українського, а саме бандитського, бо таким вони його бачать. Раковою пухлиною України.  Нехай краще він взагалі провалиться під землю разом із тими, хто там бігає з прапорами «руського міра», ніж вони матимуть особливі права і, напевне ж, якісь привілеї в порівнянні зі всіма українцями. Дурня, якій альтернативи, дійсно, не має. Колись ми ще будемо сміятися з цього всього. Швидше б дожити до того веселого часу.

                Мені просто дивно, чому такі обмежені в мозкових своїх можливостях наші нардепи. Невже не можуть знайти радикальних і надійних способів обійти пастки Медведчука? Я підкажу одну, але досить і досить надійну. Практично безпрограшну.

                Ще 26 січня 2015 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроект №1840, про внесення деяких правок і доповнень до законів України щодо боротьби з тероризмом. Він десь лежить там, пилиться без діла. Ним пропонувалося визнати так звані ДНР та ЛНР терористичними організаціями. Для цього все є: стійкі бандитські формування, організовано управляються, мають своїх вождів і командирів, централізовано фінансуються, мають на озброєні надсучасну вогнепальну зброю, здійснюють терор проти мирного населення й збройних сил України, убивають безневинних людей, зафіксовані, як зона смертельного ризику міжнародними спостерігачами, представниками ООН. Що ще потрібно для того, щоб визнати ці клоаки терористичними організаціями?

                У той день, коли такий закон буде прийнято парламентом й підписано главою держави, буде покладено хрест на всіх Мінських фількіних грамотах імені Кучми та Медведчука. І більше Україна ніколи не сяде за стіл переговорів з ТЕРОРИСТАМИ. Подібного вимагатимуть порядність і закон.

                Ці грамотії з Банкової тільки й тому заблокували проходження, розгляд зданого законопроекту №1840, аби можна було бавитись у Мінськ раз, два, три, до безконечності. Щоб продовжувалася війна, на котрій вони наживають ій льони, а дехто й мільярди. Не їх же ж діти гинуть в окопах. Цим усім точно управляють з Кремля.    

*** 

Про все це я говорив 18.01.2016 р. у прямому ефірі телеканалу 112.ua– дивитися і слухати тут. Відгуки прошу надсилати на мою сторінку в Фейсбуці.      

Олександр Горобець,

письменник, політолог