Життя в сучасному суспільстві диктує жінці багато умов і правил.
Вона повинна встигати все: бути завжди красивою, молодою, успішною, хорошою господинею, ростити розумних і слухняних дітей, піклуватися про чоловіка, стежити за будинком, розвиватися, заробляти гроші, добиватися успіхів на роботі… З усіх боків нам нав’язують десятки речей, які повинна робити жінка, щоб бути конкурентоспроможною. Але давайте поглянемо на ситуацію тверезо. Історія з життя.
«Сьогодні до нас прийшли гості. Люди звичайні, як-то кажуть, з середнім достатком. Вони почали обговорювати свою співробітницю, а точніше той факт, що до неї «підкралася» старість. Вони сиділи і голосно реготали, посмикуючи пивними животами і поблискуючи вгодованими мордочками. І я чомусь вирішила, що тій жінці близько 70-ти років, але потім вирішила уточнити… Виявилося, що їй…
Всього 35 років. Це її вони назвали “старою”?! Вони продовжували пити. А я пішла в іншу кімнату. Я сиділа і плакала від несправедливості: за неї, за себе, за всіх жінок. Іноді я готова проклясти той день, коли з’явилася на світ жінкою. Вже за фактом народження виходить, що я повинна. Я повинна бути незалежною (ні в якому разі не утриманкою). Повинна завжди міцно стояти на ногах. Повинна вміти оплатити свої витрати і заробити на життя, щоб не просити гроші у чоловіка. І краще взагалі нічого не вимагати.
В той же час я повинна нарівні вчитися з хлопцями, пробиватися в житті нарівні з юнаками, заробляти нарівні з чоловіками. Але тут є одна невелика «дрібниця»… Ви знаєте, в чому полягає колосальна несправедливість? Я скажу. Все це я повинна робити «на шпильках»!
Не в тому суть, що я завжди повинна ходити на підборах (хоча якщо я не буду цього робити, мене вважатимуть «нежіночною»). Я повинна не допускати “рослинності” на ногах, утримувати в ідеальному порядку руки, показувати світові тільки бездоганне доглянуте обличчя, і, зрозуміло, не розпускати фігуру. Я повинна робити макіяж вранці, одягати красивий одяг, готувати неймовірно смачні страви і постійно наводити порядок вдома. І вставати на годину раніше, щоб все це встигнути.
Я, безсумнівно, повинна робити це на свої гроші. А якщо я позичаю на “красу” у свого чоловіка, можуть сказати, що я утриманка. В той же час я не повинна витрачати занадто багато. Хоча косметологи — не благодійники, а хороший манікюр ніхто не буде робити в кредит.
Якщо у мене в будинку безлад, то в будь-якому випадку (виправдання за хвороби не приймаються) буду винна я, бо дівчинка апріорі повинна стежити за чистотою. Якщо я нездорова і погано виглядаю, то мені не слід показуватися на люди, адже дівчинка має бути лише красивою. Якщо я мало часу приділяю дітям, то відразу випливає висновок, що я погана мама, а дівчинка повинна… І цей список нескінченний.
При цьому чоловіки часто не сприймають нас всерйоз – “баба”. А деякі можуть дозволити собі гордовито-поблажливе ставлення, в кращому випадку.
Вони можуть прискіпливо вивчати мене, немов під лупою. Заглянуть в зуби, перевірять стан моєї шкіри, а ще трицепсів. Вони вирішують для себе, наскільки я ще приваблива, “в строю” я ще, заслуговую їх уваги. Вони постійно порівнюють мене з тими, хто навіть трохи молодше, і не забудуть сказати про це. Але я не можу стукнути кулаком по столу, напитися (у зв’язку зі стресом), і тим більше побитися. Я ж дівчинка, я леді. Я завжди повинна бути стриманою і вміти прощати.
Огидні товстуни будуть сміятися наді мною, не помічаючи своїх недоліків. Вони обговорять кожну мою зморшку, але не помітять своє черево в центнер вагою. Вони прискіпливо “просканують” мої сідниці, але більшість з них не подолають без автомобіля і 500 метрів. А якщо мої успіхи виявляться більш істотними, ніж у них, вони ляпнут мені вслід: “Знала з ким переспати”. Перелік обов’язків у мене давно вже нарівні з мужиками. А привілеїв — непоказна чашка кави в ресторані (він пригощає!). І це, звичайно, в тому випадку, якщо я ще — “в строю”.
Згадала анекдот. «Важка жіноча доля: мізки повинні бути чоловічими, руки — ласкавими, потрібно виглядати молодо, а працювати, як кінь. І посміхатися при цьому, посміхатися!»
І ось я біжу на шпильках, у вузькій ажурній сукні, з довгими нігтями, ту ж дистанцію, що хлопці біжать у зручних черевиках і штанях. Холодний вітер наскрізь пронизує моє “мереживо”. Від каблуків ниють ноги. Мої тонкі панчохи — такі красиві! Але вони не гріють. А я біжу…
Я біжу, зваливши на собі тягар життєвих проблем, розділивши їх чесно навпіл.
Я біжу в невигідних умовах. Але я посміхаюся. Адже я народилася в епоху рівноправності!
Я – жінка, найсильніша істота на землі… Але, Боже мій, як же хочеться плакати!»
Джерело
