Про Жінку...

Гадаєш, друже, що ти добре знаєш Жінку,
Бо ти вже бачив всю її цнотливу наготу
Вночі, коли палали пристрасті відтінки
Й здолав ти в насолоді тілом нОву висоту?..

А розкажи мені, про що ця Жінка мріє,
Коли вона сумує у безжальній самоті?..
Чи, може, знаєш, яка думка її гріє
Холодними ночами, в непривітній темноті?..

Що змушує її щасливо посміхатись?..
А що лякає?.. Що її засмучує до сліз?..
Скажи, що змусить її щиро дивуватись?..
Чому -- в дорослої! -- дитячий часто є каприз?..

Скажи, які тривоги серце її тиснуть?..
Чому гірка сльоза на її віях заблищить?..
До чого Жінці, друже, неможливо звикнуть?..
Чому її мовчання так оглушливо звучить?..

Про що хвилюється?.. За що переживає?..
Чом часто згадує про радощі минулих днів?..
Чому ці спогади ретельно зберігає?..
Ти, друже, знаєш, як приборкати жіночій гнів?..

Чому на серці в неї невимовна туга,
Хоч сяє усміх на її принадливих вустах?..
Чому, буває, відчуваєш ти напругу
В її ласкавих, ніжних до безмежності, руках?..

А що приховує її безхмарний спокій
І що стоїть за її сміхом радісним, дзвінким?..
Як долі може заперечити жорстокій,
Коли надії раптом всі розтанули, як дим?..

А що для Жінки, друже, може бути щастям?..
Про що в молитвах вона просить Бога і благА?..
Чому для деяких вона -- святе причастя,
А іншим -- непотрібна, надокучлива вага?..

Не знаєш?.. Бо ти тіло бачив, а не душу,
Вона не розкривається за ту єдину мить,
Яку -- з повагою я визнати тут мушу --
Не кожен чоловік зуміє нині заслужить.
©