Ми мовчимо

Ми мовчимо, коли земля втікає
З-під наших ніг, бо хтось ту землю вкрав.
Ми мовчимо, лють топлячи в стакані,
Бо вже давно позбулися всіх прав.

Ми мовчимо, бо нам кидають гречку,
Жерем її, хоч в горлі вже стоїть.
Ми мовчимо, коли сокира в плечах,
Не розібравшись, хто - чужі, свої?

Ми мовчимо, коли рубають сосни,
Якіі і нам давали в спеку тінь.
Ми мовчимо, як нам ламають кості
Не в битвах за життя, а ради втіх.

Ми мовчимо, коли дають нам крихти
Зі столу, де навалена ікра.
Ми мовчимо, щоб не збудити лихо,
Яке у шию гнати вже пора.

Ми мовчимо, коли волають в небо
Посивілі від горя матері,
Синам яких наказували: "треба
Коритися наказові згори!" -

Тому й горів той син в котлі пекельнім,
Його кісток ще досі не знайшли...
А, може, час настав лупати скелю,
Розтявши всі "гордієві вузли"???

Наталія Крісман
(Київ, північ 24 серпня 2018 року, в колі друзів...)