Нічого так собі погуляти і нікому нічого не сказати.
Пропасти на деякий час. так хочу зїздити в якесь місто. життя не настільки довге, щоб витрачати його на відпочинок.
ось, завтра встану в ранці і буду боротися за виїзд, з своєю лінню.
Бачу для початку, треба навчитися граматиці.
Бля, я проганяю
Народ, що краще примушує нас жити і добиватися цілей?
Що таке лінььььь?

Агой.

народ, що робити щоб нормально вранці прокидатися?

Життя прикрасне не спорю, а ось на рахунок прокидання я так не вважаю.

Гелпппппппп(((((((((((

Давно нічого не писала.
Чомусь, не хочеться писати вірші.
Чесно кажучи нічого особливого не хочу, і не можу написати.
Всім бажаю знайти гармонію  в собі.
Буде досить смішно, я своє розуміння гармонії зрозуміла в 4 години ранку. Стидно було питати людей, що таке гармонія. Чесно кажучи прикольна штука, правда досить не легко дібратися до неї. З того часу почали снитися погані сни, все те, що я не зробила на протязі дня ( як завжди), тепер приходило до мене в сні

Ты обножоностю своей души был дорог.
Мои маленькие мечты касались твоего взора.

Я не прячусь в записках,
Просто хочется жить.
Записав свои мысли—
Улетая завыть.
Заморочено утро,
Все что есть, то и есть,
Только то, что мне слышно —
Можно дико напеть.

Я весна твоей жизни,
Пряди белых волос,
Заплетая косички —
Запах сладостных роз.
Манит острым дурманом
Моя горькая ложь,
Пусть текут твои раны —
Это просто же дождь. 

По щекам протекала
Мягкость свежей воды,
Утонули в ней силы,
Стала злиться... Что ты?

Я люблю твою слабость,
Я люблю твою боль,
Это то, что осталось,
Слышишь, северный зной?

Я проклинаю тихий гай.

Співай! Кричу тобі. Співай!

Шуми! Біжи! Кричи! Ридай,

Та відшукай той клятий рай.

 

Колючі всі тої слова,

До болі в серці зажила.

Шукаю сліз своїх печаль,

Та ти як чорт, мене не жаль.

 

Лунай! Дзвени! Вени! Зникай!

Я не твоя та ти це знай.

Кохаю світ, слова вірші,

Без тебе тепло на душі.

 

Ти тільки біль мені дарив,

Та ніжно сльози викликав.

Одне я дякую тобі,

Що ти віршів мене навчив.

 

Пиши тепер дурний „поет”

Єсенін ти, який це „бред”.

Лови ти мить, сидиш один

І як на мене ти „сукин син”

 

Тобі у пеклі грать з вогнем,

А не винить мене з дощем.

Ми діти сонця і землі,

А ти ... читай свої вірші.

28.12.06 22:30

Я готова отпустить твою руку.

Спрятать сердце. Сломать свои сны.
Забежала на дорогу запрета,
Где тебя я познала. Что ты...

 Да, по сути ты правдой любимый,
Много книг весной прочитал,
Но не знаешь на сколько ранимо,
Сердце и плоть, и от страха пропасть.

 Дождь пролет все обиды. И силой
Закалит серо-желтый день,
Мы в котором так страстно и игриво,
Привлекали друг друга, дерясь.

Мне грустно на тебя смотреть,

Какая боль, какая жалость!

Знать только ивовая медь.

Нам в сентебре с тобой осталось.

 

Чужие губы разнесли

Твое тепло и трепет тела.

как будто дождик моросит

С души, немного омертвелой.

 

Ну что ж я не боюсь его.

Иная радость мне открылась.

Ведь не осталось ничего,

Как толькожолтый тлен и сырость.

 

Ведь и себя не зберег

Для тихой жизни для улыбок.

Так мало пройдено дорог,

Так много зделано ошибок.

 

Смешная жизнь, смешной разлад.

Так было и так будет псле.

Как кладбище усеян сад.

В берез изголоданные кости.

 

Вот так же и отцветем и мы

И отшумим, кек как гости сада...

Коль нет цветов среди зимы,

Так и грустить о них не надо.

Так, продовження попереднього блога.
Сьогодні почула не визначену кількість "вав"
"яка ти красива",- бла,бла,бла.
О, іще, - таксіст який відвозив мене додому, оприділив що я працюю в салоні краси і просив номер тел. ( Чесно пишу, першою нічого не питала і конкретно відповідала на запитання).
Народ, цікава поведінка для вивчання.
Треба ще попідглядувати.

Зробила сьогодні прикол для своїх знайомих.
Як вам дівчисько, яке ходило в кедах, сьогодні оділо чобітки на високих підборах, прилягаючі штанішки і куртучку з мехом.
УігуУУУУУУУУУУУУУУУУУ.
ось і всі не впізнають.