Плюшкінізм.

 Починаючи з 22 лютого тисячам українців не давало спокою питання, що всередині президентського маєтку у Межигір’ї. Адже зацікавлених життям екс-Президента пускали гуляти лише територією парку, а от розкоші в будинку і гаражі у різний час охороняли від 30 до 150 бійців Самооборони і «Правого сектору». Полювання на розкоші Януковича почалися майже відразу після того, як господар утік. Грабіжники «від нових можновладців» приїжджали машинами,  казали, що будуть вивозити це в безпечні місця, охоронцям погрожували зброєю, силою вривались у резиденцію. Та й самі оборонці спокушались на трофеї, через що виникали сутички. Через чвари навколо коштовностей Януковича безслідно зникла колекція вогнепальної і холодної зброї, яка налічувала 700 екземплярів. Та все-таки частину багатства екс-Президента вдалося вберегти від мародерів.

У цій нелегкій ситуації арт-критик Аліса Ложкіна, художник Олександр Ройтбурд і музейники Олена Живкова, Юлія Литвинець, Ольга Мельник і Вікторія Величко проявили неабияку мужність і витривалість. Вони майже місяць описували знайдені у колишній резиденції Януковича твори мистецтва і відвертий кітч і за допомогою представників Автомайдану відправляли арт-об’єкти на тимчасове зберігання у Національний художній музей.

Коли на Грушевського звезли коробки з 518 експонатами на загальну вартість щонайменше 50 мільйонів доларів, було прийнято рішення робити виставку «Кодекс Межигір’я», щоб кожен міг поставити діагноз, на що хворів Віктор Янукович і колишній Генпрокурор Віктор Пшонка, з будинку якого до музею передали три картини. Всі експонати без підписів, огороджені жовто-чорними стрічками, якими попереджають пронебезпеку. Перший поверх музею, де зібрані до купи розкоші екс-Президента, нагадує антикварну крамницю і показує нерозбірливе ставлення господаря до накопичення як унікальних творів, так і відвертого несмаку.

Куратори виставки Аліса Ложкіна і Олександр Ройтбурд кожен зал назвали символічно: «Книга часу» (представлені десятки позолочених годинників), «Книга води» (картини на морську тематику, серед яких виділяється полотно Івана Айвазовського «Вид Феодосії у місячну ніч», 1875 рік), «Книга світла» (численні канделябри і підсвічники з бронзи, золота і каміння), «Книга духовності» (поруч із сакральним мистецтвом XIV—XIX століття знайдено сучасну ікону в кіоті, яка працює за принципом музикальної шкатулки), «Книга кумирів» (італійські скульптури середини XIX століття у людський зріст Меркурія, Афіни Паллади, Діани та Аполлона, а також декоративна китайська експозиція зі слонової кістки), «Краєзнавчі записки» (найбідніша з граней Януковича. Присутні портрет Шевченка, сучасна репліка скіфської пекторалі, кілька антиквартних фоліантів «Кобзаря», «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Гоголя і автентичний трипільський глечик), «Книга марнославства» (20 портретів, фото і скульптур Януковича), «Книга каміння» (предмети з напівдороцінного каміння, де переважає малахіт. Сюди включений монументальний пейзаж художника Бертольда «Фьорди» початку XX століття), «Книга прозорості» (вази, відра для охолодження шампанського та інший посуд зi скла або кришталю), «Книга куртуазності» (статуетки німф, богинь, німецький живопис XIX століття, ваза Пабло Пікассо 1950 року, принт на холсті «Пік краси» російського художника Нікаса Сафронова із підписом: «Віктору Януковичу з повагою від Нікаса. Нехай ця дівчина-українка нагадує всім нам, що Україна — найкрасивіша країна у світі. Завжди ваш Нікас. Москва»), «Книга рослин» (пейзажі кримської художниці Валентини Цвєткової), «Книга полювання» (скульптури собак, коней, оленів, кабанів. А також шкіра нільського крокодила і срібний сервіз із зображенням голів зубрів) і остання «Книга воїна» (колекція зброї XVII—XX століть).

У «Книзі духовності» є унікальні твори мистецтва, які варто було б подарувати музеям. «Це «Апостол» Федорова, про якого багато говорили. Ходили навіть чутки, що він був вкрадений у якомусь з українських музеїв. Але насправді це не так. Це є дуже коштовний предмет антикваріату. Вартість книжки може сягати 150 тисяч доларів. Вона є тиражною. І ми встановили, що це просто дорогий подарунок», — розповідає Аліса Ложкіна.

Найдорожчий експонат серед межигірських цінностей — полотно російського художника Василя Полєнова «Христос та грішниця». «Ми точно знаємо, що воно було продане на аукціоні «Бонхемс» у Лондоні за чотири мільйони фунтів стерлінгів. Тобто це дуже коштовна робота», — зазначила Ложкіна.

В Януковича виявили слабкість до портретів. У Межигір’ї був і президент-автогонщик, і намальований емаллю, і викладений з бурштину, зерен кукурудзи, рису та квасолі, і вишитий хрестиком, і змайстрований із золота та срібла. А ще велетенська воскова лялька, схожа на Януковича, вдягнена у спортивний костюм, білу футболку із картою України і кросівки. «Коли ми знайшли це опудало, розгубились, не знали, що робити. Юлія Литвинець, головний хранитель музею, залишила цей об’єкт у себе в кабінеті. Коли вранці прийшли співробітниці музею, у них мало не стався інфаркт: опудало справді схоже на людину, до того ж на голові у нього був поліетиленовий пакет. Усе в цій залі має цінність не мистецьку, а історичну: це приклад того, як не можна керувати країною. Треба не скидати Ленінів, і не переплавляти золотих Януковичів, а робити висновки і пам’ятати навіть негативні сторінки історії», — пояснює кураторка.

Віктора Федоровича в любові до власного обличчя переплюнув Віктор Пшонка. Він і отримав неофіційне гран-прі за найогидніший предмет колекції. До речі, портрети Пшонки прострелені кулями в лоб. Самооборона, мабуть, не стрималася. На одній із картин Пшонка зображений у вигляді Кутузова на Бородінському полі з російським генералітетом, у ролі якого виступають його колеги з Генпрокуратури. «Особливо мене зачепила вивернута голова Рената Кузьміна. Це наче у пісні «Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я», — коментує виставку Олександр Ройтбурд. На його думку, «сенс цієї виставки в тому, щоб показати, як у людини були стерті поняття про художню та історичну цінність речей: поруч стоїть і повне барахло, і дійсно шедеври». «Маємо винести з виставки моральні уроки — про шкоду тяги до розкоші, особливо в політиків. Ось вам і відповідь, навіщо контролювати владу», — підбиває підсумки художник.