Частина друга))

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
від дєдушки Свирида Опанасовича

§ 2. Початок осідлого життя

Минулий параграф ми закінчили на сповненому драматичного накалу моменті, коли наші предки обсмоктали кістки останньому в Україні мамонту, жрать стало нічого і постало сакраментальне питання – і шо тепер?

Понятне діло, що питання не просто так постало. Воно було вполнє конкретно сформулірувано юрбою сердитих жінок, які взявши руки в боки грізно посунули на розгублених мущщин.

- Ну і чим ви думаєте годувать дітей, трясця вашій мамі? – напустилося жіноцтво на дядьків, театрально показуючи на натовп замурзаних дітлахів, котрі, як по команді, почали жалібно ревти, розмазуючи сльози по брудних щоках.

Дядьки щось пробували виправдацця, обіцялися наполювать якоїсь іншої дичини та наловити риби, но дитячий плач лише посилювався, а жінки лаялися все сердитіше.

Мущщини пойняли, шо лучче буде тут же куди-небудь подальше сваліть із етого гармидера і бігом-бігом скрилися в найближчому лісі. С етіх самих пор українські чоловіки дуже вежко переносять дитячий плач, но ще хуже жіночий лемент.

А шо жінки? Понявши, шо на допомогу од мущин надіяцця не варто, добряче налаявшись, самі взялися до діла. Котрісь пішли збирати гриби й ягоди, котрісь начали скопувать городи. А нєкоторі, самі ловкі, упіймали якихто там кіз та древніх корів і замість тут же їх нє сходя з місця з’їсти живйом, як зробили би чоловіки, почати ту скотину доглядать і годувать, отримуючі від неї смачне молоко.

Коли через якийсь час нарешті приплентали брудні й обдерті чоловіки, отрешонні взгляди і порожні руки яких убедітєльно свідєтєльствували, шо охота була неудачна, їхньому здивуванню не було меж. Жінки поралися по хазяйству, корови сито мукали, а вмиті і охайні діти весело сміялися граючись в квачика.

- Де це ви стільки вешталися? – сердито напустилися жінки, знову взявши руки в боки. Чоловіки лише винувато похнюпилися, боячись підвести очі.

- Ладно, - змилостивилося врешті жіноцтво. – Йдіть мийте руки та сідайте вечерять. А зранку всі до роботи. Нада построїть хати, клуні, загорожі для худоби і ще багато чого. Ремесла якісь хоч знаєте?

Виявилося, що й ремесел ніяких чоловіки не знають і можуть бути використані лише на самих нєкваліфіцірованих роботах.

Так почалася доба матріархату. Всі мущщини, і дєдушка в том числі, не може згадувать про те врем’я без огиди і отвращенія. Трудно було.

Но со временєм, як чоловіки понаучувалися всякому там столярству та гончарству, жінки почали дивицця на мущщин із більшим уваженієм, аж поки найкмітливіші з них не ізобрели приватну власність.

Першим об’єктом приватної власності стали ми, мущщини. До етого времені ми були общі. Тоїсть нікому не належали і тому ніхто нікагда не знав хто в дитинки тато. Знали лише маму.

Но скоро жінки задовбалися ганяцця за чоловіками з просьбами поремонтувать хвіртку, наколоть дров, чи наробити дітям пищиків, бо хитрі мущщини всігда переводілі стрелки: - А чого я? Я шо крайній, чи шо? Найшла дурачка. – і сміючись йшов собі геть, весело чухаючи волохаті груди.

Тагда жіноцтво рішило, шо проще одомашнити якуто одну особь мущини і тримати його в хаті, на правах скотини і домработніка в одном ліце. Ну і шоб було на кого під настрій полаятись. А шоб прівлєч мущщин жінки почали вкусно готувати, приучуючи чоловіків до вкусної і здорової піщі. І нада сказать, шо етот коварний план сработал!

Так пройшла перша в світі приватизація. Приватизувавши і одомашнивши мужчин, жінки наступним логічним кроком здійснили денаціоналізацію корів та іншої великої рогатої худоби, розвели коло кожної хати курей, качок та насадили городини. Нак народилася відома кожному сучасному українцю древня одиниця господарювання – хазяйство.

В стародавньому світі найбільшого розквіту отака хазяйська цивілізація досягла в добу Трипільської культури. Но об етом в наступному параграфі, котрий дід надієцця запостити в неділю.

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1508891872678324&id=100006725776067