Притча про майстра

Одного разу до настоятеля монастиря прийшов чоловік і сказав:

— Святий Отче! Господь не дав мені дітей, а у вас при монастирі живуть хлопчики-сироти. Дайте мені хлопчика: він буде мені як рідний, і я передам йому всі таємниці свого ремесла.

— Але ж ти кат!

— Святий Отче, я не просто кат — я Майстер!

— Добре, дам тобі хлопчика. Майстер поганого не навчить.

Став хлопчик жити у ката. Щоденними виснажливими тренуваннями Майстер загартовував його дух і тіло. Він навчав його володіти всіма видами зброї, рукопашного бою, а вечорами змушував студіювати товстелезні трактати з медицини, психології, філософії та риторики.

Одного разу хлопчик запитав:

— Учителю! Я буду катом, як і ти. То навіщо мені все це: мистецтво лицаря, борця, лікаря, сповідника?

— Розумієш, бути просто катом неважко. Але для того, щоб стати Майстром, треба в десять, у сто разів бути вправнішим за будь-якого лицаря, борця, лікаря чи сповідника. А тому роби все, що я тобі кажу, і вчися, вчися, вчися.

Минали роки. Хлопчик перетворився на юнака. Одного разу його вирішив провідати старий настоятель.

— Як поживає хлопчик? Чи робить успіхи? — запитав він у Майстра.

— Дякую, Святий Отче, хлопець розумний, старанний і дуже здібний. Уже багато знає й уміє. Сокирою працює — замилуєшся, а от із мечем у нього поки що проблеми.

— Цікаво, що у твоєму розумінні означає «проблеми»?

Майстер покликав учня, дав йому меч і сказав:

— Бачиш вкопаний у землю стовп? Ну-бо, зрубай із нього два з половиною дюйми!

Учень змахнув мечем, і зі стовпа злетіла плашка.

— Ех-хе-хе! Я сказав тобі зрубати два з половиною дюйми, а ти зрубав два! Ось так треба було! — сказав Майстер і змахнув мечем. — Нічого, коли навчишся, я тобі цей меч подарую.

Невдовзі провинився старий кат і сам опинився на ешафоті. Тоді страчували так: лежачи на пласі — сокирою, ганебно; стоячи біля стовпа — мечем, почесно.

Прив’язаний до стовпа Майстер побачив ката і, звісно, упізнав під маскою свого учня. В одній руці той ніс меч, а в другій — сокиру.

«Дивно, — подумав Майстер. — Навіщо йому сокира?»

Учень мовчки поклав меч до ніг Майстра, а сам зручніше перехопив сокиру.

— Щеня! Що ти робиш? Не ганьби мене! Зроби все як належить! — закричав Майстер.

Учень мовчки розмахнувся. Майстер заплющив очі, почув свист сокири й раптом відчув, що мотузки з нього впали.

— Батьку! Бери свій меч і ходімо звідси! — тихо сказав юнак.

І вони пішли. Трощачи щити й панцирі, змітаючи на ходу шоломи та кольчужні рукавиці.

Це був не бій — це було побоїще.

Поглядав старий Майстер на свого учня й думав:

«Добре йде синок, грамотно, красиво! Так, мав рацію ти, Святий Отче: Майстер поганого не навчить!