Самозасліплення диктатора, сумна правда
- 02.02.26, 16:05
Колись в цю ж пастку потрапила родина Чаушеску, Ніколае та Олена, правителі Румунії. Олена, пані невеликого розуму і практично нульовою освітою, але з непомірною вірою в свою геніальність. Підчас візиту до великої Британії в 1978 році, доки Ніколае вирішував ділові питання, Олені, аби було не скучно, був виділений розкішний автомобіль і було запропоновано покататись по Лондону. З нею був особистий перекладач на ім'я Доріан Габлінський. Подорож почалася з того, що товаріщ Олена наказала зупинитися біля супермаркету, зайшла в середину, довго кружляла між полицями, мацала товари, а уважно дивилася як люди проходять повз каси розплачуються, а потім виходять на вулицю. Повернувшись до машини вона наказала водієві їхати прямо, потім почалося, праворуч, ліворуч, біля супермаркету стій! Знову те саме, зайшла в середину, перемацала купу товару, і довго дивилася на покупців, як вони розплатившись виходять на вулицю. Все це повторилося кілька разів, нарешті перекладач Олени Чаушеску не витримав і запитав:товариш Олена, ви шукаєте щось конкретне, то скажіть мені що саме? Та йому відповіла: Я не можу зрозуміти як вони вгадують куди саме я захочу поїхати і встигають завезти і розкласти таку купу товару і де беруть стільки акторів! На що перекладач відповів: товаріщ Олена! Ви справді думаєте що це все імітація заради вас? Ні, це звичайне життя звичайних людей! Не може бути, у них капіталізм, вони жебраки, у них нічого немає! Товаріщ Олена, ви що, власним очам не вірите? А ти, мабуть, "Стяуе* (румунський варіант Правди) не читаєш, тому і мелеш всяку дурню! Нічого, от повернемся додому, там з тобою Секурітате ( румунське КДБ)попрацює, швидко розуму наберешся! Тут хлопець і зрозумів, що додому йому повертатись не можна, тому серед ночі він втік і попросив політичного притулку. Скандал був страшний. Але все обійшлося.
Коментарі
Anne
12.02.26, 16:52
Отож. Висновки правильні.


The Martian
22.02.26, 18:37
Але історія знає винятки: авторитарних лідерів, які дозволяли інституційну критику, навіть якщо не дозволяли політичну свободу. Серед них — Ден Сяопін у Китаї, Мустафа Кемаль Ататюрк у Туреччині та Лі Куан Ю в Сінгапурі. У цих випадках проблема була не стільки в самій диктатурі, скільки в тому, чи існували канали правдивого зворотного зв’язку між владою й реальністю.