Крим продовження продовження

Тим часом похід продовжувався своїм чином. Поденний графік був такий: підйом, сніданок, перехід, легкий перекус, короткий відпочинок, знову перехід, вибір місця для ночівлі, облаштування табору, вечеря, посиденьки біля багаття, ночівля. Потім все з початку. Весняний Крим дуже гарний, краєвиди просто захоплюючі, тобто походом всі задоволені. Погода сонячна, тільки вечори ще прохолодні. Чак кардинально змінив свою поведінку, він більше не гасав вздовж групи туди сюди, а спокійно тупцював десь у середині, далася взнаки втома. Коли наставала пора збирати хмиз, він теж знаходив суху гілку і тягнув її до загальної купи, усвідомивши, що хмиз це багаття, багаття це тепло і комфорт, а також їжа і нарешті відпочинок.
Одного разу, прокинувшись, ми побачили захоплюючий краєвид, ввечорі роздивитися його було неможливо. Зате вранці ми роздивилися чудову зелену галявину на якій паслись з пів сотні овечок. Ну овечки та й овечки. Нам що до того? Але Чак думав інакше. На якийсь час він зник, та скоро знайшовся, пригнавши до нашого табору невеличкий гурт овець, десь десятка півтора. Нам вони були не потрібні, та і не дикі вони, тобто мають господаря. Невдовзі знайшовся і господар, це був єгер місцевого заказника, (так він нам назвався), переконавшись, що ми і не думали красти його овечок, що все сталося випадково, він повідомив, що ми зайшли на територію державного заказника, і знаходитися тут нікому не можна. Але ж ми не завдаємо ніякої шкоди, багаття виключно з гілок, що самі впали! Заказники для того існують, щоб спостерігати як поводить себе природа без впливу людини, тобто гілка впала, вона повинна перегнати природнім шляхом. Це стосується тварин і рослин. Так що, коли будете залишати це місце, будь ласка залиште все так, наче б то вас тут і не було. Добре, згода! Ми, як і домовились, прибрали всі сліди нашого перебування і наділи рюкзаки, щоб рушити далі. Тільки Чак дивився на нас сумними очима і наче б то хотів сказати, що, знову йти? А може ну його, тут добре, до того ж мої овечки! Та ні, таки ходімо, бо це мабуть останній перехід до моря!