Про команду

Багато років тому, коли я ще був студентом 2 курсу, нас послали у колгосп на місяць. Тоді другий курс їздив завжди у вересні, а міняв його 1- й у жовтні. Як комсорг загону, я щопонеділка повинен був сидіти на «планьорці», яку проводив голова колгоспу. Кабінет у голови був просторий та високий, а над його столом висів величезний портрет Брежньова.

От іде чергова «планьорка», і у голови в котрий раз одне питання до усіх своїх підлеглих: «Чого оте і оте досі не зроблено, і коли нарешті зробиться?» Один підлеглий докладає чітко і ясно: «Та я б уже давно все зробив і забув, тільки як би Василь посприяв, бо без нього ніяк, а він ні кує ні меле!»

«Василь, (то вже голова) ти чому ні куєш, ні мелеш і коли почнеш?»

«Та я той, як його (то Василь) а воно якось так, шо ніяк, і як, би оце його шоб таки так?»

Слухав – слухав голова ті «дебати», і раптом зірвався зі свого місця і простягши руки до портрета Брежньова заволав нещасним голосом: «Батьку рідненький, та ти ж подивись що робиться! Як чесне – то дурне як пробка, а як розумне – то краде і міри не знає, та з ким же ж мені працювати!?»