Вот и закончилась война за Нагорный Карабах. Мир подписан на условиях победителя – Азербайджана. Армяне отличные солдаты, и мотивированы они были прекрасно, но увы, воевать с противником технически оснащенном на порядок лучше это просто гибнуть, не причиняя вреда врагу. Путин ничем не помог своему партнеру по ОДКБ, так как российская армия и асадовцы, с российским оружием уже имели опыт столкновений с турками в Сирии. Турки с помощью беспилотников перебили кучу российской бронетехники и в том числе с десяток ракетно – пушечных зенитных комплексов Панцирь, то есть те, кто должен был прикрывать свои войска от атак с воздуха сами оказались объектами атаки. Причем турки при этом не расходовали самый ценный ресурс – людей! Правда, великоскрепной этого не понять – техника стоит денег, а люди нет, или бабы уже рожать разучились? Сунься российские «ихтамнеты» в Карабах, и сирийский опыт достался бы и им тоже. А оно путлеру надо? Только что весь мир отсмеялся над адмиралом Кузей, и чтобы опять дать миру повод для смеха?

Вывод для россии печальный– она со своими новейшими системами оказалась не готова к войне 21 века! Ни Панцири ни Тунгуски просто не видят малоразмерных воздушных целей! То есть в современной войне они оказались совершенно бесполезными. Кстати о Панцирях и Тунгусках. Индия почти заключила контракт на покупку этих комплексов, но напоследок индийские военные решили провести тестовые испытания, по результатам которых отказались их покупать. Еще бы! Ни одна цель поражена не была! Вот и сказали индусы: «На кой нам эти дрова, мы лучше Южнокорейские купим – в 2 раза дешевле и в 10 раз лучше!»

Так какой же самый главный урок войны за Карабах? А такой: не нужно становиться перед врагом на колени и уговаривать его прекратить войну, не нужно заглядывать ему в глаза, пытаясь высмотреть в них мир, тем более, что его там нет и никогда не было! Не нужно отводить войска зимой в чистое поле, ведь это была наша, уже освобожденная земля, и потрачена куча сил и средств на обустройство позиций, не нужно жалеть денег на закупку и разработку новейших средств поражения противника! Денег нет? А на кортежи и миллионные зарплаты квартальным дебилам, которые за что не возьмутся, там и жопа есть? Так отож!

Врага не нужно жалеть, не нужно надеяться на его честность и благородство. Честно и благородно все то, что ведет к победе. К нашей победе. Врага нужно уничтожать, по возможности дистанционно, минимизируя свои собственные потери. Как турки в Сирии, как азербайджанцы в Карабахе. Уничтожать до тех пор, пока враг сам не поймет, что его потери закритичны, и продолжение войны не имеет смысла. Пашинян принял мужественное решение, фактически пожертвовав собой как политиком – запросить мира на любых условиях. Он спасал 20 – тысячную армянскую группировку от полного окружения, и последующего уничтожения. Решение трудное, но в данной ситуации оно оказалось верным. Воевать дальше не было смысла – Карабах все равно не удержать, а потери и так огромны, да помощи ждать не от кого. Россия вас бросила, ребята, ну да ей не привыкать.

              Пане Президенте! Володимиру Олександровичу!

Я за Вас не голосував, і закликав не робити такої дурниці всіх родичів, знайомих, зустрічних і поперечних. Та мало мене хто слухався. Свою матусю, якій вже майже 90 років я практично на руках заносив на виборчу дільницю, щоб вона віддала свій голос. Не за Вас. Стара жінка мала більше розуму, ніж молоді, і здавалось, розумні люди. Особисто Вас я не поважаю і не поважав ніколи. Бо як можна поважати людину, яка не поважає сама себе? Я маю на увазі оте Ваше «музіцирування», так, те саме. Як треба не поважати себе, щоб за декілька сотен, ну добре, нехай і тисяч баксів зняти штани перед «почтеннійшою публікою»? Ви можете собі уявити у такій ролі скажімо, Олега Попова, між іншим, по версії Гінеса, «найсмішнішу людину у світі», чи Юрія Нікуліна, до речі фронтового розвідника? Так отож! Ну то таке.

Колись у українців було заведено називати називати отаманів, полковників і гетьманів словом «батько», бо хлопці знали, що батько подбає про те, щоб діти його були одягнені, взуті, нагодовані та озброєні, що батько не покине пораненого, та і вбитого винесе і поховає як людину. Так було, і так має бути.

Біс із нею, еконмікою, яку Ви розвалили і продовжуєте розвалювати зі своєю шоблою, біс із тими «судовими справами», які ведуться проти ветеранів та волонтерів, біс із дурними законами, та постановами на користь «правільних пацанов», бо то всьо таке. Без цього воно ніяк. Але є речі, які реально «ніззя». Не можна от так брати і кидати своїх навіть за ради «висших антірєсов», ну там з ХЛОМ побалакати по телефону, і щоб оте хло тобі нічим не дорікнуло. Ага, «ми пагаварили, ми дагаваились».

У Є. Войніч є чудова повість «Овод», так там є дуже сильна сцена, коли батько головного героя, пастор, читаючи проповідь своїм парафіянам, сказав: «Ви всі знаєте про страждання Бога Сина, а чи думав хто з вас про страждання Бога Отця, який бачив, в яких муках помирає його дитина, але не мав права цьому перешкодити, бо син Божий взяв на себе всі гріхи людства!» До чого це я? Наш поранений боєць ЧОТИРИ! доби лежав без допомоги. Всі ці чотири доби він намагався вижити, він перев`язував, як міг свої рани, він розтягав по краплях залишки води і сподівався на те, що «батько», тобто верховний головнокомандувач його не покине. Він зроби все можливе і неможливе, щоб врятувати хоч одного зі своїх синів. Не знав хлопець, що «аказался наш атец ні атцом, а сукаю».

Батько пораненого бійця Вас прокляв. Чи мав він на це право? Кадри з безпілотників показали, що на кінець четвертої доби хлопець ще подавав ознаки життя. Уявіть собі, що відчував батько, коли бачив, як помирає його дитина, і це відбувається на протязі ЧОТИРЬОХ діб. Фактично хлопець помер від спраги. Пане Президент, Ви знаєте що таке спрага? Ні, не та, що з ранку після пиянки, а справжня? Смерть від спраги то страшна смерть. Ви сказали, що взяли ситуацію під контроль, і поїхали відпочивати. Ебать, так напрацювались, що вже і ніженьки не тримали, все порішали, все розрулили, то чому і не відпочити? Поки Ви жерли солодке і пили гірке наш побратим, наш захисник помирав. Від спраги. А його батько все те бачив і врив Вам до останньої миті.

Батьківське прокляття то річ дуже сильна. Кажуть, що вона може діяти на дітей, і навіть онуків того, кого прокляли за діло. Так от, я молитиму Бога, щоб воно не перейшло на Ваших дітей, а тим більше на онуків, бо вони і правда ні в чому не винні. Як що вже і доля йому збутися, то нехай воно все буде особисто Вам, бо Ви того варті.

Володимире Олександровичу! Я ніколи не поважав Вас як керівника держави, бо керівник державного рівня з Вас як з лайна куля, але нормально ставився як до людини, бо хто нічого не робе, той і не помиляється. З цього дня я Вас зневажаю просто як людину, і от що Вам пораджу-вийдіть на майдан і вкажіть народу: «Я устал, я ухажу», а потім хапайте речі і тікайте як можна далі, доки ще є час, бо буде пізно.