яка пронесла мрію..

***

 Ти твориш світ свій

І за мрієй йдеш з наснагой,

Усміхнено та світло

Як журевель весняний.

Камінь згори ця хвиля здійма…

Мислі ідуть мов рядки письма

Ти і поряд, і тебе нема...

Предків  давній бойовий

жагучий клич  як спомин

Вилітає  гирлом зизгицею

в русло   ріки вогню .

Стань ти  з ним на честь

спалаху чуття,

Що розіллється на роки,

Він розпалився вітром людської долі

 та страждання

В ім’я життя нового не марного- живого.

Пісня козацька ллється в обидва рукава

Ріки, річечки, що Муравою зовуться.

Та пам’ять, той біль, ніби тобі передається

Що у грудях серцебиттям відзивається,

На скронях малюнком викреслюється

 як голос народу в одне дихання співає

На бій закликає, в атаку ринає.

В криницю дощем правди свобод проливається.

Та криниця тобі тепер не та , що була,

Вже не лоскочуть її пісні рідні та Лелі,

Не майдані не співаєш, ані кроком руш,

Але тобі літять весни  перемоги сурми

 та слави героя журавлинії  трелі

Де ж ти подівся мудрий , юначе,

Перший з витязів української легіні,

Ти в загоні з найкращих вірно мати зберігав,

Щоб печалі не було  у неї.

Трапилось щось, лихо спіткало,

Ти, козаче, загинув у  стійкості,

Де ж зерцало та пряжа , що ти десь сховав,

Від ворожої, лютої ненависті.

Поле цвіте мов той перший  сармат,

Поле пам”яті  матері-нені,

Воїн, де ти, загинув, може тоді, коли тоді сам,

Мав охоронити приступи велії.

Могутній, прокинься, устань, підведися,

і не зрадь на обійсті небес  своєї  снаги ,

 слави- України найпершої нені.

Своїй вітчизні ти слово скажи!

Долоні до неба, руки вгору  за нас простягни,

Щоб змінилось  довколо, щоб лють відійшла,

 Ворожнеча і зло.

Перелітні птахи  крилами небокрай

Осягнули навмисне по колу

Вирій вже спеленали.  

А тепер всі чекають молоду  весну

Для Народження мрії. Дитину Живу.

И в начале было серое пятно. Из него вышло все. За ним пустота. Свет идет и возвращается. Проходя через серое пятно , он не может вернуться назад в Галактический Простор, которого мы не знаем. Есть свет другой – не такого происхождения как здесь на Земле. Его исток – это Высшее начало Вселенной.

ПЗЛ.

Серая  Мгла,

В сумерках Земля,

Не видно не зги.

Глава ІІ.

Пропадают корабли.

И «Навуходоносор» ушел в космическое межгалактическое плаванье.

Меж нами тримильярды биллионы световых лет. А он все еще в пути и не достиг своей цели. Он идет нам навстречу, навстречу Земле, чтоб поменять оси пересечений и вектора значений для путников космоса.

Вселенский закон определил их довольно таки точно, а значит непреложно. Их значения не имеют числового ряда в нашем понимании. Это константы светолет и звездных светил, а точнее их орбиты, смещение которых привело к Зазеркалью -искусственному модулируемому началу – Абсолютному Разуму, подавляющему все живое начало на Земле и управляющему  душами в измерении «Нереальной Мечты».

«Архангел»- так он себя окрестил, а позднее «Бог»-машина  деструктивного                переделывания живого времени для потребительских бытовых нужд биороботов захватила Звездотрон-а именно, 7 космических светолет, - и вот на этом отрезке мы повстречались с Монстром- Образиной, Уродом, Белым  карликом воочию. Он творил страшные вещи: двигал звездные системы, воровал души и время, поглощал миры (как и Кронос в легендах) и захватывал орбитали, а значит скрижали, устои познаний миров. Он обесценил ценное и сманипулировал подделочную искусственную реальность бытия. Где спящие сомнабулы разыгрывали спектакль настоящей жизни. И он во сне и в сноведениях проникал в сознание и без того «непомнящих» и «захваченных» людей , изменял исходные парадигмы базисных величин и хитростью подменял программы живого времени на искусственно модулируемые.

Мы остались без сил. И лишь один Человек в космосе сумел обмануть его и прорваться во свояси –  домой к родным и близким и объяснить ситуацию, что же произошло. Галактику М.

Альменика – девушка его мечты встретила его как своего будущего мужа и  среагировала моментально, собрав экспедицию из девяти членов экипажа на подмогу, для помощи захваченным звездным системам с миссией обновления системы «Квазитрон».

Альтор объяснил ей, что ее родня Плеяды были также захвачены, и ее близкие уже не ее близкие, а модулируемые сущности-орудие в руках убийцы «Бога»-«Архангела»-якобы «Отца Вселенной».

В нашем же понимании начало первичное было всегда женским и никогда не могло быть подменено мужским, а точнее у истоков стояла дуальность двух женских начал, а третье – мужское изменяло лишь их полевую триангулятивность на другую полярность, и поэтому в отражение  казалось, что мужчина первичен, а не наоборот.

Две реки,

 Две руки,

Два солнца,

Одно из которых погасло на родине Альменики.

И лоно начал, живая точка без Дублона: Авалон-птица-конь (корабль) ждал Альменику в собственном распоряжении в емпирическом континиуме науки Зазеркалья. Там она лишь смогла определить свой вектор развития на новом градусе и обмануть Абсолют-модуль, чтобы прорваться к своим близким и спасти их, вывести их звездную систему из-под опеки Бога-Абсолюта-Иеговы-Яхвы.

Бионика изменена и крылья готовы. Вот и он- Корабль.

Устремившись в полет Альменика наконец-то повстречалась в несистемных мирах с Альтором и объяснила ситуацию выхода из Дублона и о готовности Авалона лететь в «Иные» Пути.

Альтор объяснил о невозможности проникновения туда им самим . И объявил о наборе экипажа корабля, состоящего из двух Сил- Правой и Левой. Правая-его корабль и Пятерка из его друзей «Арктика» и Левой-«Авалона-Феникс»-позднее «Лебедь», «Лебедина», «Радуга» с экипажем женских начальных структур, которые  в последствие объединившись должны были летать на Землю и обновить основную моделирующую структуру-ДНК планеты- запустить Станцию Возрождения Земли (суть Живого Танца).

Запустить станцию было не сложно, ведь она работала от кристалла живой мысли-песни-мечты и несла созидательный импульс в поле сознания Земли, который и изменил программу. Вскоре импульс с Земли был принят и связь с нею была восстановена.

Но потом он был снова заглушен вечностью и безконечностью.

Про Алхимию Слова, суть Кристалла, искажение и Крест неверный, превратно понимаемы, богов, Бога и героев.

Про Галактику и Высшее Начало, Любов, Живой Кий и Космос.

Взаимосвязи . Лик Кия. Зов Предков. Киев, его значение во Времени.

О страхе, людях и Человеке Первом (Аль-торе), зведное тело живых

Мечта Рода, Жива, Дитя см. др. стихи

Оранжевый свет и Вселенская гармония -символ цветок

Аb ovo ad pomum (лат. посл.) От начала (яйца) до конца (яблока) иноск.

Простягає руку допомоги

З лугу мертвих і живих

З линви часу чистого,незлого.

Не одійшла іще

Та мила вида

Діво туди, де знаємо, що спокій

На душі завжди

Де виміри буття і мрії

Знаходять відення душі

Там,звідки йде нам сила

Часто

Там, де весело вогонь Купала

 Горить життям колядним

Там, де заповіти пишем о

ми і

всі вірші в намисто

 вкладаємо одного кобзаря.

Щоб ожила та мрія потаємно.

Що дає наснагу та любов,

Де живе земля  та

Світлом осягненна мрія в’ється світлом

 В буття

Де ведеться снів зависокий

Витівком думок проток

Писанка, крашанка, доля

Усмішка долоні Людини

 Та човен

Береже нас всіх і

 Українські доні

Вінчальних допливають

           Берегів і нових складуть пісень.

Де символи і букви –руни афавіт

Набувають справдження

 І дійсності думок,

Де мрія і природа

Співпадають у вимір ,

У буття, в поток.

Людскої та високої Долоні.

Чола високого до неба.

Високості чудес прекрасних.

Де квітка народжається зі скроні.

Де в хмарі підіймається завіса,

І рождається диво і з чудес.

Де в хмарі коливається хлоп’ятко

Малятко, дитя миті зірок, хлопець- молодець.

Зірковий хлопець з помішкой на вигляд,

Але з безмежним смутком у очах.

Пам’ять э про все в унього, правда історій землі

Це нас вселенський дитя, дитинка,

Українчик-доля, мов місяць молодий

Сил та енергій космічних виливає в рік,

Що як гора вимріяний  лине в зірках,

В сузір’ї олень. Мов птах крила має.

Вимріяний образ у підкові місяця

І коня світлого і доленосного Пегаса

Рун  провісника і птаха синього

рядків письма ліричних віршів

Алфавіт.Тримає книжку нову.

Дитина, що все бачить у зірках

І зірковий час береже наш.

Берегиня – мати оберіга його,

І переводить на берег правий

З лівого нарешті вільно.

В тьмянів світлі.

Все бачить і все чує,

І розуміє приспів

Людської пісні всіх Пісень.

Це дитина-прихисток, і

Втіха,Леля-Лель.Полад.

Посмішкой пізнається одразу,

І вуста до нього тільки

Йдуть, всіх пісень і

Всіх людських прагнень в голосних

Мелодіях осель.

Струни- нитки долі,

Землі долоні

Нені.

Колиска коливається від теплого

Вітру .

Борисфен радо посміхається.

Вода річок та світло, все радіє та співа.

Дитина народилася жива.

 Осяйна, світла,  дивопоток.

Живопоток. Зірка.Світло.

Т о наша  мрія жива.

• Яка мрія в українців?: 0%, 0 голосов
• вона нематеріальна: 100%, 1 голос
• це любов: 0%, 0 голосов
• гордість: 0%, 0 голосов
• напишіть ваш варіант: 0%, 0 голосов

Овеянный историею

Сивой давнины.

Предков зов

Услышим мы,

Когда в сей город-Храм войдем.

Ввысь поднимется

Пламя от  огня,

И Кия Новый город

Восстанет  на холмах

В лучах бессмертной славы,

Увековеченный в веках,

Нетленной,

 Каким он был в легендах и преданиях,

И наших вещих снах

Восстанет Он,

Силою былою обличенный

Жрецов и волхвов наших

Заветы нам напомнив.

Времени произнести слова настал черед…

Ветер дует на Восток

Предстоит нам путь далек

К звездам мы пойдем с тобой

Будем неразлей водой

Лебедь-Кий и стольный град

Обещает звездопад

Он, кто светломудр и свят,

Киев Священный стоит на холмах

Днепр протекает у Кия в ногах

С ним рядом  его родная сестра

Белоснежная Лебедь-Ладья

Братья ушли уж давно кто куда

Кто на чужбину, кто по княжим домам

Киев град высоко стоит на горе

Славу былую не помнят нигде

Новгород, Псков, Тмутаракань

Киева место хотят все занять

Они претендуют на руку сестры

Но полягут враги на поле борни

“О, Борисфен, река любви

Спаси меня от недругов,

Беду отврати!

Убереги меня от тех ,

Кто сердцу моему не мил и ни уму

Уж лучше я умру

Иль вечною женой тебе я буду,

О, Борисфен!”

Так Леда – Лель сестра

Киевского князя Кия

Печально причитала

По берегу реки  скиталась

И горькую свою судьбу кляла

И помощи просила у Сварога

Древнего родного Богаъ

Борисфен позвал Сварога с Перуном

И грянул травня гром

И было решено помочь девице

И опасность сообща

Была отвращена

Вняли ее мольбам...

И приказали боги дуть Ветрам.

А сами закрыли  Киев-град

Сиянием, которое не каждый

Глаз человеческий мог

Принять и вынести,

И не отдали Киев.

Так, благодаря богам

И родной воде Борисфен-Днепра

Лебедь- Леда Ладья

Была  сохранена.

И воссияла пуще прежнего

Своею красотой

Над Киева водой...

 Новое небо,

Град Золотой,

Стоит несломленный

Над синей Водой.

Подвиг и слава

Жива и сейчас

О Витязях с моря

А прохдада чувств

Замениться утехой детства.

До того момента, пока ты не поймешь,

Что на все твоя воля и  твоя задача так важна,

Как ты даже не знаешь сама или сам.

Присылайте стихи, легенды, рассказывайте о своих местностях небылицы, озерах и просто живописных местах.

Размещайте фотографии.