Тут нічого не змінилось і це викликає подвійні відчуття. З одного боку приємно повертатись туди де все до дрібниць знайоме. Серед сучасних барвистих атракціонів, ці здаються своїми, і вони таки свої, бо виготовлені руками своїх спеціалістів. Навіть ціни співмірні тим колишнім… коштував квиток 40 копійок – плати 4 гривні, а де 70 копійок – відповідно. По чесному! Якщо потрапити у місця із сучасними (імпортними), то можна переоцінити свої можливості і бігти до банкомата. Але оці труби і каркаси, фігурки, машинки, так старанно покриті фарбою (хоч і не всюди),  викликають сум. Старість не приховати. На мить задумався  про прожите…, на мить подумав про «руки своїх спеціалістів»… На мить задумався, бо малеча довго думати не дає.

Найбільше збереглося колесо огляду, двадцяти метрової  висоти атракціон. Згадав своє дитинство, коли батько на Великдень хотів завести мене на церковну дзвіницю. Хоч і було мені вже сім років, боявся висоти. На моє щастя, вчора обійшлося все без ексцесів. 

А мені не страшно

Ей ви, там внизу!))

Катання на «Веселих гірках» викликало просто бурю емоцій. І не тільки у внучки. Ні, не молоді літа пригадались! Вразив накинутий ланцюговий «пояс безпеки», з під якого моя малеча могла просто вислизнути як пір’їнка. Але спільне катання лише на користь, дідусь тримав міцно.

Сумно що найбільше зношені каруселі для найменшеньких, бо там завжди багато відвідувачів. Але маленьким багато для щастя не треба. Та й нам стареньким також. Нам понад усе потрібен дитячий сміх, - бо це ж щастя. А якщо крізь гул і скрегіт отих «своїх» стареньких каруселів доноситься твоє «дідусю-ю-ю-ю», то взагалі життя вдалося прекрасно. Геть песимізм!

Благаємо, Милосердна Мати, будь і надалі повсякчасною нашою Хоронителькою. Як птаха в негоду, рятуючи пташенят, прикриває їх крилами, так і Ти,  Преблага і Пречиста, покрий Покровом святим Своїм місто наше, землю нашу і всіх людей Своїх, рятуючи від бід та скорбот

(початок молитви до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської)

Фрагмент ікони. Взято із мережі

7 липня, в другу неділю після П’ятидесятниці, всіх святих Землі Української, та чудотворної Тернопільської ікони Божої Матері. У храмі Різдва Христового, Української автокефальної православної церкви, міста Тернополя було відслужено урочисту Божественну літургію, та вшанування Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері.

Після літургії, священнослужителі та парафіяни за давньою храмовою традицією тричі обійшли з Чудотворною іконою навколо храму, після чого було відправлено Молебень до Богородиці із читанням молитви до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської.

Прикладання парафіян до чудотворного образа із миропомазанням та врученням маленьких образків з молитвою до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської 

Докладніше про історію ікони читайте тут: 

http://www.kda.org.ua/chudikon/371-ternopilska-ikona-bozhoi-materi.html

Вже посаджено 650 га.  Допомагають здійснювати цей задум 5 молодих випускників Уманського аграрного університету. Єдиний агарний ВУЗ, який готує фахівців такого профілю. А можливо і не один, не стану зараз встановлювати достовірність цієї інформації. Скажу лише що молоді хлопці задоволені тим що мають роботу і непогану зарплату, роботодавця, який ставиться до них просто по батьківськи. Ну а  справу їх рук мав щастя спостерігати сьогодні. 

Ділянка посаджена восени 2012 р.

Команду консультує не на багато старший технолог із Італії. Враження від цих молодих людей співзвучне із враженнями від побаченого саду.

Трьохрічний сад вже дасть перший урожай 

Система крапельного зрошування

Оскільки господар підприємства людина музична, грає на акордеоні і має чудові вокальні дані, то до нього частенько навідуються в гості відомі музиканти. Його добрі справи надихають до творчості. Наш земляк, співак та композитор з містечка Хоростків – Павло Доскоч написав пісню та зняв оцей кліп прямо у молодому саду. Допомагали йому студенти місцевого аграрного коледжу.

http://www.youtube.com/watch?v=FsExRwi6H2w

Побажаємо успіху у здійсненні цього проекту!

     Тоді він був добродушним і веселим балакуном, до певної міри несерйозним та байдужим «пофігістом». Про таких говорять - «не соскушишься»... Але ми у всьому і завжди знаходили спільну мову та розуміння. Я не відчував ні крихти зверхності по відношенню до мене, хоч знав про його родословну, про життєву справу батька… Сподівався, що він піде по батьківських слідах і на це вказувала його військова спеціальність. Мова йде про мого друга по армійській службі.

     Коли розлітались у рідні куточки, обмінювались адресами всі, навіть хлопці із Середньої Азії. Ніхто не мав жодного сумніву про майбутнє спілкування, але виявилось, що вир цивільного життя дуже несприятливий для цього. На відміну від строго регламентованого армійського, воно нас «закрутило» «втягнуло» і про спільні наміри взаємно забулося. Десь лежить у батьківській хаті маленький записничок із адресами… його адресою, домашнім телефоном. Із 81-го року це досі лежить, а я днями поліз шукати друга у мережі.

     Не пам’ятаю де почув фразу: «Знаю що життя людину міняє, але щоб настільки?!» Проте характером він можливо і не змінився. Чомусь мені у це віриться…

     Отже, по родинній лінії він не пішов, вибрав собі іншу професію. Варто сказати гідну професію, досить таки затребувану у наш час, але працювати, тобто служити, довелось ментом((( Нині він підполковник у відставці, учасник неодноразових затримань озброєних злочинців, звільнення заложників, антитерористичних операцій у Чечні.

     Неважко здогадатись, що ми із моїм другом нині громадянами різних країн. Хто мав нагоду зустрічатись із чеченськими хлопцями, особливо в армійських умовах, не в захопленні від цього((( Але після того що коїлось на їхній землі…! Я завжди був на стороні цього маленького, гордого народу. Для людини яка побувала під кулями, будь-які аргументи – нуль… Ні, я не думаю що в разі нашої переписки мова дійде до таких подробиць, але не можу уявити свого друга-добряка, душевну людину у подібній ролі…

     Хтось скаже – молодець! Це справжня чоловіча робота, серед ментів також багато порядних і чесних людей… Дай Боже щоб так і сталось! Хочеться вірити і на це спонукає останній рядок із біографії. Мій друг є життєвим прототипом героя серіалу про ментів. Серіал звичайно про добрих ментів))) і його герой добрий.

     Із соціальної мережі я б почерпнув дуже мало інформації, якби не біографія викладена на сторінці  кандидата у депутати до законодавчих зборів. Так, дружбан зараз у політиці. Член партію ЛДПР (партії Жиріка). Факти  «добивають»… хоч можливо не варто так сприймати, бо всі ми люди.

     Чим же керуватись? Оцією думкою, чи як говорив сусідній дідусь: «Чи ти білий, чи ти красний – все одно москаль!»

• кордони безсилі перед дружбою: 20%, 2 голоса
• всі ми люди: 10%, 1 голос
• життя не питає: 70%, 7 голосов
• ти просто заздриш йому: 0%, 0 голосов

 

Онуки — це продовженняжиття

З рідненького коріння пагінці.

 Народжується, йде у світ дитя,

 А ми для них, звичайно, праотці.

 Їм все дамо, що маємо самі:

 Культуру і традиції усі.

 Звитяги, що здобуті у борні,

 І ніжні ранки в сонячній росі.

 Пісні свої, що линуть в небеса,

 Гостинність нашу, хліб на рушнику,

 Щоб в душу їх закралася краса

 І простелила доленьку легку.

 Готові зняти ми зірки ясні,

 Щоб їм вони світили у житті.

 Оберігати наяву і в сні,

 Щоб часом ті не збилися з путі.

 Прихилимо їм неба чистоту,

 Світ чарівний в дарунок віддамо.

 Душі своєї щедрість й широту...

 По суті, ми для цього й живемо.

Друзі, сьогодні о 14 год 05 хв. у мене народився внук    

Вага - 3700  мужичок

Життя чудове!

      Якось непомітно, принаймні для мене, пройшов в Росії день відмови від Інтернету. Непомітно, але Мурзилки International свою пародію видали. Мені сподобалась!

Пока мы можем болтать и петь,

Пока остались остатки мозга,

Давай отключим, товарищ, сеть!

Пока не поздно, пока не поздно.

Мы разом вырвем все юэсби

И не воткнем их обратно в гнезда

Достань модэмы и разруби!

Еще не поздно, еще не поздно...

Припев (дважды)

Чаты, чаты- это ерунда!

Блоги, блоги - вовсе под запрет!

Личному общенью - Да! Да! Да!

А всемирной сети - Нет! Нет! Нет!

Забудь про аську, да чорт бы с ней!

Забудь про почту, где тыщи писем!

Ты счет теряешь ночей и дней

Ты стал зависим, ты стал зависим.

Красивых женщин в метро полно,

В библиотеках...  Да я серьезно!

Закрой с порнухой скорей окно!

Пока не поздно, пока не поздно.

Припев (дважды)

Чаты, чаты- это ерунда!

Блоги, блоги - вовсе под запрет!

Личному общенью - Да! Да! Да!

А всемирной сети - Нет! Нет! Нет!

Заходьте на yuotube та переглядайте!  http://www.youtube.com/watch?v=hrBr7Q7_eNE

     Шеф заадресував лист зверху своїй "правій руці". Можливо варто було б направити його програмістці Каті, - програміст все ж таки! Але "права рука" - протеже програмістки Каті, тому і взявся активно виконувати доручення сам.

     В завданні зверху фігурували терміни не властиві специфіці діяльності служби, таких немає ні в положенні про службу, ні у програмі її робти.  Керівники підрозділів своїм виглядом демонстрували нерозуміння, що від них хочуть    "Права рука" нерозумів цього ще більше, але зібрав їх на невеличку нараду і як вишуканий старий комунопартійний брехун озадачив... здебільшого жестикулюючи руками...  "Я думаю, що три сторінки тексту буде достатньо для однієї вебсторінки..."  - підсумував він на закінчення.

- Скажіть, у вас є твіттер?

- Ні, немає і ніколи не було. Я можу про це довідку з шкірвендиспансера представити

     Давненько мріяв побувати у Кам’янці Подільському і нарешті вчора побував. То ж перші враження від дороги. Ділянка від Гримайлова (територія Тернопільщини) до річки Збруч – жахлива! Саме на ділянці де шлях перетинає гірський  кряж Подільські Товтри і розташований природний заповідник «Медобори» - яма на ямі((( Тут декілька кілометрів тягнеться густий грабовий ліс, підвищена вологість ґрунту, траса мало захищена від цього. Рух на мінімальній швидкості, автобус оминає вибоїни, час від часу чути удари гілок об дах.

     І ось нарешті Збруч, ріка-кордон і ріка єднання. Так, дорога тут краща і до самого кінцевого пункту автобус мчав гарненько. Але про річку єднання. Не стану вдаватись у пропагандистські штампи. Час робить своє, грань у менталітеті людей що мешкають по обидва боки цієї ріки поступово стирається, якби того комусь не хотілось. Хоч і стоїть при в’їзді Лєнін, стоїть відповідна символіка і в самому Кам’янці, але люди тут ні при чому. Вони хороші і привітні. Взагалі люди що звикли приймати туристів відкидають всякі стереотипи, це я помітив навіть у Криму, а люди які подорожують, збагачуються спілкуванням та гордістю за нашу землю.

     Кам’янець святкує у ці дні своє свято – день міста. Нажаль мені не пощастило, бо зустрів він мене дощем, або я його привіз. Вдома, як виявиось згодом,  хоч і було дуже похмуро, але день був сухим.  Незважаючи на погоду привіз дуже яскраві враження. Це місто без перебільшення перлина Поділля, це місце яке приваблює туристів з всіх куточків України та з-за кордону. Гарне охайне містечко, прекрасні краєвиди каньйону ріки Смотрич з небаченими переходами та місточками, архітектура старого міста та велична фортеця, храми, зелень парків... а багатовікова історія його стратегічного розташування. Цікаво надзвичайно! Все це викликає лише захоплення та бажання побувати ще і ще.

     Урочистості та розважальні заходи тривають і сьогодні. А вчора на площі біля міської ратуші відбувся концерт колективів що приїхали із країн СНД, та близького зарубіжжя. Атмосфера по справжньому святкова незважаючи на погоду. Запросити багатолюдні колективи, розмістити їх, на це спроможне не кожне місто. Тим більше, що Кам’янець, це все ж таки райцентр.

     Отже, заробляти на туризмі вигідно! Цьому треба повчитись. Зокрема моя область нараховує понад 30 замків. Нажаль більшість із них у плачевному стані. Почитаймо історію, всі вони збудовані польськими вельможами. Ми побачимо, що самі козаки по декілька разів їх руйнували ведучи війну проти поляків. Потім був період руйнування «до основанья, а затем… Такий край, така історія! Але виникає запитання, а хіба на території скажімо Чехії, чи у Кракові пройшло менше «революцій, бунтів і постань…», хіба у їхніх замках та палацах жили не такі ж вельможі? Чому там на це є кошти? Там вміють заробляти гроші, там дещо перепадає і народу, там є що залишити майбутнім поколінням.

     Що залишиться після нас? Хотілось щоб замітка була святковою, бо день міста все ж, але як не зачепити тему Андріївського узвозу? Це ж навіть варварством не назвати! Це щось гірше, бо намагаються вирвати серце…

     Якщо хтось про альбом... Буде!

Бажаю тепла та посмішок, радості та гордості за діточок (онуків)! Хай горе та негаразди оминають всіх Вас і Ваше материнське щастя, бо воно те джерело, що живить Ваші душі! Будьте здоровими та щасливими на довгі, довгі роки!

     Вихідні дні у Тернополі перенасичені подіями. Основна із них, присвячена Вам наші жіночки - Дню Матері. Вчора у нас вже в п’яте відкрився фестиваль «Цвіт вишиванки». Попередньо заявлено про участь 170 майстрів. Скільки приїхало важко сказати, поки що повідомлень ЗМІ не чув. На мій погляд найбільш була представлена сусідня Івано-Франківщина.

Вишита мапа Івано-Франківщини

     Тернопільщина також славиться своїми традиціями вишивки. У Подільському регіоні краю,  (Борщівський район), останні сягають своїм корінням у глибоку давнину, є неповторними  за своїм стилем. Маємо відому майстриню, що прославилась витворами унікальних узорів та виробів на основі борщівської традиційної вишивки. До неї звертаються відомі та славетні люди України та за її меж.  

Борщівська сорочка.  Минуле та сучасне

     Від моменту відкриття, а це відбулося о 13-ій годині, над Театральним майданом звучали пісні. Склад виконавців від самодіяльних аматорів до професійних місцевих і запрошених співаків і композиторів, що відбулось під завершення першого дня фестивалю.

Програмою передбачалось і проведено презентацію наречених та подружніх пар у весільних вишиваних  нарядах. Підведення підсумків та нагородження заплановано на сьогодні.

Одна із весільних пар готується до виходу на сцену

     Окрім цього, день співпав із випускним вечором, традиційним маршем цьогорічних випускників. Вони не обійшли увагою і фестиваль, оскільки декілька десятків дівчат та юнаків прийшли на свій випускний вечір у вишиваних платтях та сорочках. А тому, поіменно під оплески присутніх були запрошені на фестивальну сцену.

Наші випускники 2012

     Свій альбом запропоную вашій увазі найближчим часом. Запрошую до перегляду!

На привеликий жаль сьогодні різко зіпсувалась погода. Доля другої частини фестивалю під питанням. Але будемо сподіватись на краще!

Нічого кращого немає, як тая мати молодая... (Т.Шевченко)

     Ще раз всіх жіночок із Святом! Щастя та добр Вам!

      Повертався із відрядження. В скверику що неподалік від залізничного вокзалу побачив ось таку картину. Група дівуль влізла у фонтан і завзято хлюпалась, а молодий чоловік бігав та присідав із професійною камерою. Фотосесія… у них така, здогадався я. Зважаючи на те, що їхав я все ж таки у відрядження і свою фотокамеру належним чином не підготував, вже після першого кадру мій акумулятор розрядився…(((  Особливого розчарування не відчув. У таких «мокрих» ситуація мені доводилось спостерігати лише за дітьми, а тут чомусь і не цікаво було. У часи совка, за такі речі взагалі забирали до відділення міліції… Але можливо це і є ота свобода, котрої нам так не вистачало?

     А що думаєте ви, друзі?

Одеса, Україна та весь музичний світ втратив один із найунікальніших своїх голосів. Тетяна Боєва входила в 10 - ку найкращих джазових співачок світу! Вона була володаркою премії Пола Мак-Картні за краще виконання пісні "Yesterday", а також внесла свою чималу лепту у розвиток вокальної педагогіки.

Хай лунає музика весни в душі кожного із вас! І у тих хто відпочиває на природі, і у тих хто трудиться біля земельки!

Я всім цього щиро зичу! Прощаюсь до 3-го! Будьте здорові та щасливі! Па-па!

     Сиджу,  прикидаю і прикладаю сказане до власної ситуації. Коли нам оголосили про вимушені короткотермінові відпустки без збереження заробітної плати, я вирішив діяти в аспекті «покращення життя» самостійно – приєднав «вимушені» три дні до законних вихідних. Така собі міні відпусточка! Планував поки наступить мир, труд, май… продовжити свою серію поїздок по тернопільських замках. Нажаль хвороба зірвала усі плани.

     Тепер, згідно Веллера, мені потрібно «создать обстоятельства», - тобто написати повторно заяву… коли повністю одужаю. І…змінити свій характер. Змінити свій характер, це напевно стати повним пофігістом. Бо який ще може бути характер в людини, який би сприяв везінню? чи не помічав протилежного? Щось той Веллер трохи затеоретизувався.

     Людина планує, а Бог керує

Зустрічі ці бувають і приємними і не зовсім.

-         Привіт красуне! – каже поважний пан, помітний керівник у Львові, до своєї однокласниці також львів’янки, і обоє цілуються.

-         Що поробиш, коли зустрічаємось лише на кладовищі, - ніби виправдовуючись каже він.

-         Бо ми з тобою чомусь різними вулицями ходимо по Львову, - каже вона. Що правда, ти не ходиш. Тебе возять.

-         Та ні, іноді ходжу…)))

     Приємно було спостерігати за цією зустріччю. Приємно коли люди в доброму здоров’ї і не міняються, хоч старші від мене на декілька років.

Та на жаль сьогоднішній день не лише радість зустрічей. Когорта  моїх однокласників сьогодні зменшилась. Вічний покій душі!

     Прошу вибачення у вас друзі за сумне та трагічне! Але це наше життя! Живемо під Богом, живемо надбаннями та втратами і нікуди від останніх не дітись. Тільки нехай нас Господь обереже та заступить від трагічних втрат!

Добра, благодаті та ласки від воскреслого Господа всім бажаю!

     Знявши всі весільні ритуали і тости рідних та близьких, чоловік почав знімати побажання присутніх гостей. Робив це у невимушеній формі – сам на сам. Типу своєрідних інтерв’ю: «А щоб ви хотіли побажати?». Гості веселилось, танцювали, а десь там у глибині фойє, біля парадного входу, на лавочках увіковічнювались відверте, щире, бажане, ніби погляд у майбутнє молодої сім'ї. Саме до цього спонукав сам оператор, ведучи бесіду із людьми. Дійшла черга і до мене. Після моїх побажань кохання, взаєморозуміння, поваги, подружнього довголіття і діточок, майстер камеру не вимкнув,  зробивши мені зауваження: «Ви забули побажати багато грошей…». Я відповів, що там де є всі складові сімейного щастя, там гроші обов'язково будуть. Коли ж його немає, гроші його не замінять і навіть багато грошей там не на користь.

     Можливо я видамся смішним ідеалістом, але принципово не включаю "гроші" в свої побажання, кого б це не стосувалось. Ну Бог з ним! Побажати молодятам, молодій сім’ї, це цілком прийнятно. Але коли ти пів-життя знаєш людину, її можливості – це звучить  безглуздо. Все що він може,  він уже довів. Все на що спроможний.  Безперечно, він спроможний на більше, але шановні, де ми трудимось? В цій країні багато не заробиш! Красти всі не можуть… те що доступно простому смертному (крадієві), вже давно розкрадено. Виграєш джек-пот? А це ще велике питання чи тобі його віддадуть. «Я бажаю тобі багато грошей!» Читай: «Підкреслюю, що у тебе їх немає... і швидше вього вже й не буде!». Можливо ніхто саме так, і не сприйме, але слухати такі побажання чомусь нудно. Тостуючий, або немає що сказати, або сам зациклений на грошах.

     Оце вчора виповнилось два рочки моїй онучці. Відсвяткував. Зайшов в кабінет до колеги поділитись враженнями що та як маленька говорить, як реагує. Звісна річ, що з порожніми руками ніхто до дитини в гості не йде. Тим більш у день її народження. Але моя колега зпохабила мою розповідь, все моє захоплення внучкою питанням: «А скільки…». Чи тому що ще не має внуків, чи зациклена на грошах??

• Треба завжди бажати людям багато грошей: 0%, 0 голосов
• Не хвилюйся що у мене немає грошей, і в тебе їх не буде: 0%, 0 голосов
• Щастя не в грошах, а в їх кількості: 11%, 1 голос
• Найкращий тост із трьох слів: вип'ємо за ...!: 0%, 0 голосов
• Свій варіант: 89%, 8 голосов

Прошу вибачення за відсутність. Вдячний за увагу, і більшу, і меншу, і неувагу! Я до всіх вас повернусь, бо ви мої друзі!

Всім бажаю добра і гарного настрою! Рухайтесь з легкою музичкою по життю..!

>Отже, у ніч з 21 на 22 листопада 1918 р., через наступ поляків, українське військо та вище керівництво ЗУНР змушені були залишити Львів. З 23 листопада  по 31 грудня 1918 р. уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) перебував та працював у Тернополі. Про все це буде далі трохи докладніше.

>16-31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд Української Народної Республіки (УНР). В існуванні республіки тоді був один з найбільш критичних і важких періодів. У результаті наступу більшовицьких військ зі сходу і польських із заходу контрольована владою УНР державна територія обмежувалася частиною півночі сучасної Тернопільщини і невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського. На початку червня уряд спішно покинув Тернопіль через наступ поляків і виїхав до Кам’янця-Подільського, який вже виконував роль столиці до цього.

>У серпні-вересні 1920 р., внаслідок наступу військ червоної армії в нашому краї більшовицький режим Росії за сприяння українських більшовиків створив Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку (ГСРР). Маріонеткова держава зникла також із черговим наступом поляків, які залишись тут аж до 1939 р.

Коротенько про повсякденну роботу та державотворчу діяльність уряду ЗУНР і чим це закінчилось.

В Тернополі перебули та працювали, голова уряду й одночасно державний секретар фінансів Кость Левицький і державні секретарі: військових справ - Дмитро Вітовський, судівництва - Сидір (Ісидор) Голубович, закордонних справ - Василь Панейко, пошти і телеграфу - Олександр Пісецький, внутрішніх справ - Лонгин Цегельський, тобто шість із чотирнадцяти членів уряду (дехто не зміг виїхати зі Львова, інші працювали в Станіславові).

Від початку грудня президент УНРади і весь уряд працювали в приміщенні польської гімназії (вона тоді не діяла).

Нині - це приміщення міської гімназії, до цього загальноосвітньої школи № 4 на вул. Грушевського. (моє фото від 22 серпня 2008 р.)

Уряд працював в напрямках:

     Створення армії, котра мала відвоювати Львів і надалі забезпечити незалежність республіки. Власне у Тернополі започатковано роботу щодо реорганізації наявних українських частин в регулярну Галицьку армію.

     Створення системи державної влади та її правових засад. Державний Секретаріат встановив та укріпив зв'язки з повітами, реалізовуючи практику проведення своєї політики через повітових комісарів.

     Створення державної жандармерії для забезпечення правопорядку

     Робота з формування законодавства та створення системи правових відносин у державі, що започатковано у Львові, (закони з організації судів, прокуратури)

     Зовнішньополітична діяльність здійснювалась виходячи з того, що республіка  змушена була вести нерівну війну з Польщею. Останню всіляко підтримувала Антанта, тоді як єдиним союзником ЗУНР могла бути лише Українська держава за Збручем. За дорученням Ради Державних Секретарів наприкінці листопада з Тернополя на Велику Україну виїхала офіційна делегація ЗУНР.

Після цього розпочалася підготовка до об'єднання (злуки) УНР і ЗУНР в одну державу.

17 січня 1919 р. з Тернополя виїхала офіційна делегація ЗУНР у Київ на проголошення Акту Злуки та участь у Трудовому конгресі України.

У середині грудня уряд сколихнула криза: публічно стало відомо, що К. Левицький та Я. Литвинович причетні до незаконного продажу нафти. Спочатку голова уряду відсторонився від його діяльності, а 23 грудня офіційно подав у відставку. Раду Державних Секретарів тимчасово очолив С. Голубович.

За таких обставин було прийнято рішення перенести вищі державні структури ЗУНР у Станіславів, нині Івано-Франківськ. Вирішальну роль тут відіграло розташування цього міста майже в центрі контрольованої урядом території, його близькість до нафтоносного Бориславського регіону, де видобувався основний стратегічний товар республіки -  нафта.

Вся ця епопея державотворення кумедна для українофобів. Викликає вона певний скептицизм і для людей поміркованих відносно українського питання.  Однак раджу зазирнути сюди , щоб переконатись - енергетичний потенціал тодішньої республіки був більш ніж солідним. Та навіть і тепер виникає питання, для чого нам їхній Сибір з дорогим газом? Але на Олімпі видніше.

А мій висновок стосується все ж таки людського фактора (жирний абзац). Члени уряду ЗУНР були вихідцями із галицької інтелігенції і порядних родин, практично всі з "руками, які не крали". У такий критичний період, коли все висіло на волосині, в повному ворожому оточенні, не уникли того, чим хвора наша еліта протягом всієї історії України. Допоки вони ще не при владі, поки вони стоять перед людьми на Майданах - доти вони чесні

Шановні друзі та подруги! До опублікованої мною декілька днів тому  фотографії, я просив придумати підписи-коментарі, які б передали своє сособисте та особливе бачення знятого. Не можу похвалитись аж надто активним обговоренням. Однак, є коментарі які мені сподобались.

Зокрема мені сподобався жартівливий коментар незнайомки Sun plus - "У братьев Матроскиных радость - бабушка приехала".

Але найбільше до вподоби думка віртуальної подруги Валенитини (valyamedik) - "У кожного свій обмін цінностей". Саме цей підпис вважаю найкращим і хочу відзначити його музичним подарунком. Валюша, для тебе цей відеокліп із ліричною мелодією:  

Користуючись нагодою, ще раз вітаю всіх жінок, та особисто нашу Валентину із святом 8-го Березня! Добра та щастя Вам! Будьте завжди коханими і жаданими!

                   Жінці потрібна казка,
                   Гарні, п'янкі слова,
                   Жінці потрібна ласка
                   І кожен день дива…

Від щирого серця хочу привітати Вас, мої дорогі подруги, з жіночим святом 8-го Березня! Бажаю весняного тепла та сонечка в душах, щоб життя було переповнено любов'ю, ласкою, дивами, які несуть взаємні почуття, розумінням Вашої сильної половинки того, що потрібно для справжнього щастя.

Про все це співається в пісні. По суті пісня як заклик для нас, чоловіків, то ж я бажаю, щоб ці рядки стали реальністю, щоб жилося всім за отим змістом. Бо "жінці потрібно красиво в щасті весь вік прожить...". Будьте завжди коханими, красивими і щасливими!

З Святом!

Чужої мови я не знаю,

А чи на світі є чужа?

Та лиш тією заспіваю,

Котрою мати нарекла.

Як не зречешся ти тієї,

Що у колисоньці чував,

Душа засвітиться зорею.

Зорю, щоб людям ти віддав.

Колиско моя яворова,

На денці лона твого,

Дитино, колишеться слово,

Начувайся сину його.

Леліймо слово колискове,

Нехай пра-правнукам буде.

Нехай і їх щодень додому

Колиска мамина зове.

Бо там краплина милосердя,

Там доброта гойдає світ

І не остудиться там серце,

Душа прийдешня, маків цвіт.

Від діда прадіда твого,

Зорею буде повік

Священне вкраїнськеє слово,

На тому стоятиме рід.