Сині дзвіночки та дзвони

Це було давно. Один побожний єпископ ішов у свято Благовіщення Пречистої Діви Марії лісовою галявиною. Був гарний, тихий вечір. Було так, неначе б земля затримала подих та з захватом прислухувалася до неба, на якому купка хмаринок - схожих на овечок, плила повз вечірнє сонце. Мир і ласка Божа спливали з неба на землю. Побожний єпископ роздумував над вічною красою, з якої походить усе чисте й величне. І свята туга наповнила його серце. Він склав руки, підніс очі до неба й молився:

— Хвала та слава Тобі, Господи! Слава та Хвала Тобі в Твоїй людськості. З неї віддзеркалюється блиск Твого божества. Слава та хвала Тобі в Твоїй Пресвятій Матері. Вона носила Тебе на руках і до серця пригортала, голубила Тебе та співала Тобі. З її уст навчився Ти, Предвічне Слово, слів часу. Завдяки Твоїй Матері, став Ти нашим братом, а завдяки Тобі, стала вона Матір'ю нашою.

О Царице Неба, Мати Творця, вся краса світу нехай припаде до Твоїх ніг, всю красу тієї години нехай покладуть Тобі на голову, немов вінок молодих троянд. Така година мусила бути тоді, коли архангел зійшов до Тебе та привітав Тебе благою звісткою. Радуйся, Маріє, радуйся, велична Пані, в співі всіх пташок! Радуйся в пливі всіх вод землі, в журкоті лісового струмочка, у грі хмар, в листі й у траві. Радуйся в гудінні бджілок, в полеті метеликів, в усіх квітах, що тут ростуть і розхиляються та за вітром рухаються! Ах, щоб було щось, що людям по всі дні нагадувало б, щоб думали про Тебе та Тебе вітали, як вітав Тебе архангел господній у цей Твій день. Дай мені знак, о Пречиста, маленький знак, щоб я приніс таке людям...

Він спинився й, зачарований, споглядав на ліс. Туди йшла Пречиста Діва під зеленим верховіттям буків і виходила на галявину. З похиленим лицем проходила вона, а її пальці торкалися легесенько квітів, що горнулися до неї. Перед нею й по її боках ішли ангели. Тоді почув єпископ ніжне дзвеніння, що неслося галявиною. Воно плило з квітів, до яких торкалися Марія й Ангели. Єпископ підійшов до квіток та приглядався до них. Це були сині дзвіночки.

— Це знак для мене, — подумав він і зірвав один та взяв з собою до міста.

У місті пішов він до коваля-литейника, що кував різні предмети з металу, і поручив йому вилити таку квітку, але сто разів більшу, зі срібла. Із Божим благословенням вдалося вилити з срібла таку квітку, так появився перший дзвін.

Єпископ велів дзвонити ним перед кожною Службою Божою. А також велів дзвонити вечором, коли йому Пречиста Діва об'явилася в свято Благовіщення. Коли вірники приходили до нього та допитувалися, що має означати вечірнє дзвоніння, то він пояснив їм, що дзвін дає знак, що треба помолитися «Богородице Діво».

Незабаром прийшли до єпископа діти та просили в нього, щоб він велів дзвонити й ранком, щоб вони, як тільки прокинуться, думали про Марію. І знову через деякий час прийшли до нього робітники, селяни й матері та просили в нього, щоб він велів дзвонити й у південь, бо вони не можуть ні обідати, ні спочивати не привітавши Матінки Божої.

Помалу всі церкви отримали дзвони, й ті дзвони дзвонили рано, в полуднє й вечір ангельське вітання Марії скрізь по католицьких церквах. Дзвонять маленькі дзвіночки, мов дитячими голосочками, дзвонять і великі дзвони могутніми голосами.

І мільйони віруючих чують їх і кидають тоді всі свої думки, бажання та працю, складають руки до молитви та моляться до Марії, Пречистої Діви, що принесла нам спасіння.

Легенда ось звідси