Та, що з косою.

  За великим дубовим столом сидів сивочолий чоловік і щось майстрував. Від прожитих років біль у ногах і спині та постійна втома не додавали бадьорості. Але чоловік, повністю поринувши в свою справу, їх не відчував.

  Раптом поруч промайнула тінь старої жінки в чорній накидці і заржавілою косою в руках. То була Смерть. Її основною розвагою було спостерігати за людьми в останні хвилини їх життя. Вони ставали жалюгідними, просили не забирати їх і гірко плакали.

  Не можна сказати, що Смерть була цинічною. Просто вона хотіла виглядати значущою в очах людей. Насправді ж вона була звичайним посланцем. Навіть свою косу ще на зорі світоутворення вона попросила для солідності і остраху.

  Сьогодні у Смерті було багато роботи, тому вона виглядала втомленою. Навіть лякати цього чоловіка їй не дуже хотілося. І вона тихо присіла за стіл.

– Я Смерть.

– Угу.

  Від такої відповіді і подиву Смерть навіть здригнулася. Що значить «угу»? Мабуть цей чоловік її не почув чи неправильно зрозумів.

– Ей! До тебе звертаюсь! Я Смерть.

– Чого кричиш? Я не глухий. Якщо вже прийшла, то роби свою справу.

  Це було якимось неподобством. Ще ніхто її так не ображав. Від подиву Смерть навіть забула, що потрібно робити.

– Ти що, мене не боїшся?

– А за що тебе боятися? Ти робиш свою нудну справу. Відведеш мене до воріт і підеш за іншою жертвою. А на мене чекатиме цікава подорож у незнайомий світ.

  Ці слова примусили Смерть замислитись. Адже дійсно її існування, то суцільна метушня. І вона з цікавістю подивилася чим же зайнятий цей чоловік.

– Встигаєш доробити?

– Це від тебе залежить.

– Не поспішай, а я трохи відпочину.

    Смерть поклала голову на стіл і заснула. Чоловік взяв плед і накинув його Смерті на плечі. Сам же цілу ніч майстрував. Він хотів закінчити іграшку для своїх внуків, щоб залишити по собі світлу пам’ять.

  Тільки вранці Смерть проснулася. Побачивши на своїх плечах плед, вона щиро усміхнулася. Це мабуть була єдина усмішка за все її існування.

– Знаєш, я не буду тебе забирати. Але при одній умові, якщо ти дозволиш мені приходити до тебе в гості просто так.

– Та хоч щодня. І мені буде веселіше.

   За великим дубовим столом можна було побачити сивочолого чоловіка, який нібито з кимсь розмовляє. Але поруч нікого видно не було.

  Стара людина, що з неї взяти, – казали односельці, бо ніхто навіть не здогадувався з ким насправді розмовляє чоловік.

    Микола Казкар.