Чари казкового дощу.

Завіса дощу затулила від погляду хлопця не лише обрій, а і невелике лугове озеро, поодинокі кущі по його берегах, та узлісся далекого лісу. Здавалося, що цей дощ ніколи не скінчиться. Одначе молодому хлопцю не було куди поспішати. Він спокійно сидів під густою кроною розлогого дерева і просто мріяв. Мріяв про щастя, думав про майбутнє, і на душі у нього було легко і спокійно. Адже його життя тільки починалося.

Остання яскрава блискавка розрізала простір і дощ почав вщухати. Раптом хлопцеві здалося, що за завісою дощу стоїть прекрасна молода дівчина. Світле, непідвладне дощу волосся, вільно спадає на плечі, і його ніжно перебирає вітер. Дівчина ніби не помічає дощ, стоїть собі та загадково посміхається. Незрівняна краса незнайомки, її чаруючий погляд і ця несподівана поява на лугових просторах, здавалися юнаку справжнім дивом. Він заворожено дивився на дівчину і навіть не міг поворухнутися.

Несподівано налетів вітер, а рясний дощ знову розчинив довкілля і сховав прекрасний образ дівчини. Хлопцю б кинутися в дощ і не дозволити негоді забрати дівчину. Але зрадлива розгубленість не дала йому це зробити.

Врешті дощ скінчився і околицю освітило яскраве сонце. Але ні поруч, ні в далині, дівчини видно не було. Може, це юнакові привиділося, може, цеблискавка дала поштовх чарівному видінню? Як би там не було, та згодом враження втратило свою яскравість. Але завжди, коли йшов дощ, юнаку здавалося, що за дощовою завісою все ще досі стоїть та чарівна дівчина і зачаровано дивиться в його бік.

Не можна сказати, що життя хлопця не склалося. Але з роками він чомусь частіше згадував своє видіння. А зовсім недавно він знову під час грози побачив силует знайомої дівчини. Тільки погляд її тепер був розбавлений смутком.

З роками, уже зовсім не молодий хлопець, як тільки починається гроза, вдивляється в примарну пелену дощу, сподіваючись знову подивитися в чарівні очі дівчини.. Можливо, настане той день, коли він кинеться назустріч своєму видінню, щоб і собі розчинитись в чарах казкового дощу.

Останні статті

Біла пляма в історії Герба України?
19.08.2020, 08:47

Подарунок крізь віки.
03.05.2024, 10:57
Хрест чужої долі.
18.04.2024, 11:23

Коментарі

Кат*Ери*На

112.01.23, 00:45

Дуже гарно, дякую

Гість: _Сонечко_

212.01.23, 04:07

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

© Ліна Костенко.