Чому я пішла зі школи. Ч 2. Максим, якого уже немає...

     Нещодавно мої випускники запросили мене на святкування 15-річчя закінчення школи. Сиділи у кафе, згадували кумедні історії із шкільного життя, учителів, а також тих, хто не зміг прийти.
     А я пригадала Максима. Йому б теж було, як і їм, 33. Вік Христа... Якби...
     Мої старшокласники любили розмови по душам. Мабуть, тому і відвідували залюбки факультатив "Етика та психологія сімейного життя". На одному із таких занять проводила тести про людські пріоритети. Методику зараз не пригадаю, а суть полягала в тому, щоб швидко поставити питання, а учень швидко дав відповідь. Дійшли до простенького, на перший погляд, запитання: "Чого ти найбільше боїшся?" Звичні відповіді: "Смерті моїх рідних", "Щоб моя дівчина мене не покинула", "Щоб не завалив іспити" тощо. Максим написав:"Щоб друзі не вважали мене зрадником".
     Уже тоді цей хлопець водив дружбу із підозріливою компанією молодих хлопців, старших за нього. І мені чомусь стало страшно за нього. "Невже тебе, Максиме, більше хвилює думка друзів, ніж, наприклад, здоров'я рідних?" - запитала тоді. "Так!" - гаряче випалив він. "Ой, Максиме, боюсь я за тебе", - сказала йому. А він: "А ви не бійтеся", - і подарував мені відкриту посмішку.
     Максим не навчався з моїми. Він з декількома товаришами із паралельного " приходив на вогник".
     Минули роки. Максим став бізнесувати. Сумнівні друзі, сумнівні справи, які йшли у нього доволі непогано.
     ...Він ішов із дівчиною в надвечір'я. Вулицею звично сновигали люди, їздили авто. Неподалік від мого будинку роздався вистріл. Максима убили ззаду із пістолета. Кричала дівчина, здавалося, ввесь світ кричав. Але хлопця, який понад усе боявся, щоб його друзі не вважали зрадником, не стало... Хто його вбив? За що? Може, ті ж самі "друзі", з якими він щось не поділив...
Ховали його у труні з червоного дерева. Пишний був похорон, кажуть....
     ...Я сиділа зі своїми у кафе - і бачила Максима, який щось швидко-швидко писав на папірці із зошита в клітинку...