Мистецтво читання для мертвих

Я читаю вірші у палаці Потоцьких,
у залі, де колись танцювали мазурку,
грали Шопена,
продавали ліси,
домовлялись про шлюби,
шпетили служниць за нечищене срібло,
частували гостей з Варшави та Відня,
цитували Міцкевича
й напивались, як свині.

Я читаю вірші так,
як мій прадід Артем
читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих,
у хатах, де під долівками
повзали вужі,
а на горищах верещали
болотяні духи.
На стільцях попід стінами
журились жінки.
Чоловіки підпирали
потилицями одвірки.
На печі – вовтузились діти.

Мертвим страшно
без свічки голосу
на темній дорозі смерті.
Прадід брав їх за руку
І казав, як ступати.

На світанку вони вже
лежали усміхнені…