Потерянных мыслей утеряны звуки...
Лишь отклик в душе продолжает болеть.
Я ночью опять извиваюсь от муки
И хочется мне ничего не хотеть.
Посеянных знаний - великая сила...
Но выросло древо терзаний души.
И истина близко, и правда красива,
Но проще ведь просто бездумно крушить.
Возвышенных истин восставшая клика -
Пою о любви и о боли порой...
Но ночью опять просыпаюсь от крика,
Напоена горечи мертвой водой...
Стою опівночі і слухаю село…
Навколо пахне чимось дуже свіжим.
Вже в світлі мрії душу повело,
І навіть гавкіт псів здається милим.
Я слухаю, як місяць посилає вірші
Зіркам, кокетливо захованим між хмар.
І в змученого серця потаємні ніші
Вливається потоком щирості бальзам.
Стою опівночі і слухаю село…
Легка утома розлилась по всьому тілу,
А добре так, що й серденько звело
І хочеться віддатись ночі співу.
Я тут проїздом – скоро місто знов покличе…
А хочеться лишитися і просто жить!
Тут вільно дихаю і нать душа не плаче...
Та знов втечу по хмарочосам ворожить…
Так обпікають ніжно почуття,
Що у душі пустили вже коріння.
Не хочу іншого без тебе я життя
Й за принцами примарного гоніння.
Так щемко в серці тріпотить весна!
Так солодко твої кохають губи!
Мені всміхається моя твоя душа
І йде кохання сяйво від усюди.
Если хочешь услышать - услышишь!
И сверчка сквозь шум автострады.
Если хочешь увидеть - увидишь!
Как луна облакам рассылает награды.
Если хочешь любить - ты полюбишь!
Твое сердце ведь будет открыто.
Если хочешь найти - не отступишь!
Ведь мечта не должна быть разбита.
Если хочешь почувствовать - чувствуй!
Как в ночной пустоте возникают мгновенья.
Если хочешь мне верить - уверуй!
Пусти искру в души ответвления.
Если хочешь лететь - крылья будут!
Только б ветер попутный дул в спину.
Ты ведь просто не верь пересудам
И иди лишь вперед до вершины
П.С. Фото мое, свеженькое. Пыталась поймать суперлуну на свою "мыльницу"
Стомилася… Рядки не грають в риму…
Чогось застряла між думок душа..
Напитися? Та я не можу змити гриму…
Я ж «дівчинка»! А дуже хочеться усе «послать»…
А серце ниє і біль не має спину…
Я лиш прошу на хвильку відпочить…
Та маю знову корчить милу міну…
Я подумки кричу – «Ви мою душу відпустіть!»
