Моя бабуся мене научила,
Що брешуть – лиш собаки на селі.
А обманювать уміє лиш людина.
Такий урок втокмачила мені.
Я знов, дурна, дивилася новини...
І знов розгублена я не на жарт.
Чи наука у бабусі не правдива?
Чи вже сусіди гірші за собак?
Я знаю – скоро вже переболить…
За рік, за два... А може і раніше.
Дай тільки це жахіття пережить,
А потім час біду вколише…
Як потім буде дітям пояснити?
Як їм маленьким донести,
Що хлопці гинули щоб жити…
Щоб вільно жити ми могли!
Сьогодні знову на світанку
До мене стукає безвихідь.
І знов тягнуся по цигарку
(Не кину знову вочевидь)…
Між димом крутяться думки.
Та сльози горло знову душать.
Невже, ще будуть литися струмки
Криваві? Невже, це пекло не потушать?
Гуляє тяжка дума хаотично –
Не привести до ладу голови.
І хочеться сказати поетично…
Та лайку все підшіптують чорти….
