Підараса убити – не фокус. Нам порадив відомий поет, Написавши поширений опус, Про який аж гуде інтернет, Не скиглити, не плакать, не нити Як напала на неньку чума. А убити. Банально убити. І позбавитись того більма. Підараса убити нескладно - Поділити й спалити майно, Чухать чуба й волать недоладно: «Як ми влізли у цеє лайно?» Підараса убити не штука, Та гіркий з того виточим мід І у двері постука розпука: «Що робитимем далі, сусід, Як зросло таке чудо в городі, Поки ніжились ми на печі, Приносили офіри свободі, На чужинців гострили мечі?» А воно під ногами пробилось, І незчулися як розрослось, Як у землю коріннями впилось, Як по наших ланах розповзлось. Як оплутало руки і ноги, Як на душу камінням лягло, Як закрило нам світлі дороги, Як у морок недолі втягло. Хата з краю згоряє найперша. Придивися до себе, сусід, Чи не вибрав дорогу найлегшу, Чи борониш свій рід як нам слід? Не чекаймо слушнішого часу І не стіймо в понурій юрбі. Якщо хочеш убить підараса

 Спершу вбий підараса в собі.        

http://maidan.org.ua/2012/01/hennadij-saharov-yak-ubyty-pidarasa/

Блукаючи інтернет-сторінками на догоду своїй пристрасті до мандрівок, в одному із звітів про подорож Дністром, я наткнувся на дуже цікаву фразу: "..у селі Онут, де нам дві старші жінки співали пісню своєї молодості про героїв Крут. І цікаво, що мешканці цього села, розділеного колись границею між Росією і Австро-Угорщиною навпіл, досі різняться між собою рівнем національної свідомості. Стосунки між обома частинами села досить неприязні."  http://www.v-stetsyuk.name/uk/Lit/Letters/TerribExp/Podilla/Onut.html (майже в кінці).

Мене це зацікавило і я спробував дізнатись більше про історію села. Мої пошуки якихось текстів, присвячених цікавій для мене темі, я знайти не зміг крім деяких розрізнених свідчень, зате знайшов кілька збірок досить цікавих фотографій:

Трохи більше про Онут я взнав від інтернет-друга, який кілька разів сплавлявся Дністром. Викладаю те, що зміг довідатись. 

Село, утворене на початку тринадцятого століття в добу правління Данила Галицького, після російсько-турецької віни 1877-1878 років було розділене навпіл між Росією та Австро-Угорщиною. Ділянка кордону проходила вздовж потоку, який протікає вздовж села. http://uamaps.com/chernovitskaya/zastavnenskiy/onut/ Такий стан зберігався практично до 1940 року, коли СРСР було інтерновано Північну Буковину. Незабаром село було зайнято іншим завойовником. Лише після того, як відгуркотіла війна, село нарешті об"єдналось знов. Але повного порозуміння між мешканцями села не настало й до цього часу. Тривале проживання в різних економічних, політичних умовах наклало потужний відбиток на менталітет мешканців Омута.  

Це явище мало б стати предметом серйозних досліджень етнографів, істориків, соціологів та інших "ологів", я ж хочу повернутися до теми замітки.

Мене переслідує така думка,- якщо мешканці одного села, пов"язані родинними стосунками, не маючи видимих зовнішніх перешкод, живучи в безпосередньому сусідстві один від одного, не можуть порозумітись між собою, то наскільки скалдно порозумітись усім українцям з краяною-перекраєною історією, та ще й зазнаючи постійних інформаційних впливів не конче дружнього змісту.  

Але, повертаючись до села, я бачу й немало стриманого позитиву. Селяни живуть між собою мирно і не йдуть по суботах з"ясовувати стосунки між собою з кілками в руках. Разом ходять на вибори, а діти навчаютьсяв одній школі. А теплими літніми вечорами хлопці таки стрибають на ту сторону потічка. Це значить, що не все так погано і

Надія є.. 

В пошуку відповіді на класиче питання "Що робити?" я знаходжусь постійно. І не в сенсі чим себе зайняти за формулою легендарного Олександра Габрієльчика: "водзяра-дзєвкі-пацєфон", а в сенсі банального працевлаштування. 

Рахую шанси на працевлаштування пересічного петеушника. Сиджу й читаю: "У 2010 році Україна втратила 107 тисяч робочих місць. Упс. Кисло. Це значить , що в цьому році молоді знайти роботу буде ще важче. Аж тут ще одна новина: у зв"язку із введенням пенсійної реформи за собою збережуть триста тисяч робочих місць ті, хто мав піти на заслужений відпочинок. Це значить ще мінус 300 000 вакансій. Це вже зовсім кисло.

Хоч мені й стало страшно сумно, я пошуки виходу з ситуації не припиняю і шукаю далі.   

Мене вперто переслідує думка про те, що десь я читав про великі перспективи. Напружено згадую, згадую, згадую і.... о Боже!! який же Я ДУРНИЙ!! Дякую тобі, тату наш, цілую ручки!! Та про нас уже подбали! А я взяв і забув. Ну добре, що згадав нарешті і не можу не поділитись з усіма радісною звісткою, яка в якості новини проплила мимо нас непоміченою і неоціненою належним чином. 

Поки ми тут висловлюємо своє незадоволення, про нас таки дбають і то сильно. Виявляється наші Тато з їхнім Татом уже про все до нас домовились і на нас, незайнятих чекають мільйони робочих місць. 

Радуйся макогоне,- чорт макітру розбив! Так на нас чекають робочі місця, але в Росії. Уже готуються усі документи до підписання, щоб українським остарбайтерам жилось-булось-працювалось в Росії якнайкомфортніше, щоб вони були захищені соціально-пенсійно-правово. Чому б не радіти? От тільки мені чомусь зовсім не радісно. Мене такі перспективи не приваблюють зовсім, тому що я хочу жити і працювати тут, у себе вдома, хочу щоб тут народжувались і виростали українськв діти, хочу щоб моя праця створювала матеріальні блага для моєї країни.

І тому я попрошу Пана Президента та Пана Прем"єра нехай вони собі їдуть на заробітки разом із своєю суперпрофесійною командою, а ми дечому нарешті навчившись, оберемо собі таку владу, яка буде служити нам,- чесно служити.

Знайшов просто фантастичний рейтинг популярності персон, партій та подій в Україні. Не проходьте мимо! Проголосуйте!

http://ratings.liga.net

Прошу максимально поширювати. 

З"ясувалось, що там можна підписатись на розсилку для постійного голосування. 

Гасло "Почую кожного" - в дію. 

Цілий ряд подій, з якими Україна увійшла в новий рік. змушує звернути посилену увагу на системні провокаційні дії, скеровані на дестабілізацію суспільства та відвернення уваги від насущних проблем. Якщо не зважати на оптимістичні заяви владної команди про успіхи, а самостійно вивчити економічні показники, то з"ясовується, що економіка країни має від"ємні показники і країна скочується до дефолту. Єдиним "упіхом" влади є ось це: http://focus.ua/politics/164714 Так. тут успіхи помітні, тільки при чому тут народ, про який влада зобов"язана дбати,- її ж обирали саме для цього. 

Життя людей погіршується і рано чи пізно неминучі протести проти дій влади, і тут влада уже працює на випередження. Силові структури дістали додаткове фінансування і відпрацьовують свої гроші. тепер нема сумніву в тому, що одним з напрямків діяльності силовиків буде знищення громадянського суспільства. І буде це робитись за старим і провіреним принципом,- розділяй і володарюй.

Знову в хід підуть мовна тема, тема націоналізму, як негативу, міфізація тероризму і т.д.

Надалі буде відбуватись тиск на засоби масової інформації, журналістів з тим, щоб в інформаційному полі України зник негатив стосовно непрофесійних та злочинних дій влади.

З огляду на це майже єдиним середовищем, де може існувати вільна думка та правдива інформація, лишається інтернет. звичайно, тут формується теж дуже специфічне середовище, в якому "усякої тварі по парі". Останнім часом на форумах, блогах появилось багато "привидів", які від імені громадян висловлюють ніби свої думки. найбільший спалах народження таких істот відбувся під час протестів підприємців для того, щоб вони формували громадське засудження цієї акції. Зараз додатково рекрутується поповнення для засудження "тероризму". 

В зв"язку із сказаним вище я хочу закликати користувачів інтернету бути уважними, стриманими і коректними у своїх висловах, уважно читати "між рядками" для того. щоб стримати хвилю негативу стосовно якоїсь частини суспільства, не дозволити провокаційній політиці влади роз"єднувати народ.

P.S. Прошу моїх друзів поширити цю замітку, оскільки коло моїх читачів зовсім мале.