Осінь закохалась

Сьогодні осінь закохалась   у небо і цілий день з палкою ганяла хмари, що б ті не закривали неймовірно блакитні очі її коханого. Сьогодні осінь протирала сонечко, що б світло душі небесної гріло наше місто. Сьогодні осінь усміхалась, вона бігала і стрибала, як маленька дитина, ніби вперше, ніби востаннє. Так прекрасно...

Вона холодним вітром блукала по вулицях, розмітаючи бруд, і піднімаючи листя вгору, ніби намагаючись торкнутись неба. В цієї красуні не виходило, та вона не полишала спроб. Вона цілий день співала дзиньканням трамваїв, крильцями горобців, мявкотінням котів, і небо чуло це. Осінь малювала, зриваючи зайве з дерев вона оголяла їхні душі, що б її коханий бачив всю ту красу, що ховається під одягом.

А небо усміхалось у відповідь і пригортало осінь до себе, все намагаючись її спинити. Йому нічого цього не було потрібно, йому не були потрібні докази. Небо просто любило і просто хотіло бути поряд.