А в якому віці помреш ти?
- 11.01.09, 00:26
Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев'яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.
Почав читати написи. На першому було: "Ян Тарег, жив 8 років 2 тижні 3 дні". Така мала дитина тут похована...
Чоловік прочитав на сусідній могилі: "Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні". Ще одна дитина...
Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.
Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.
"Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорожній. - Але що діється у цьому селі? Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вмирають самі діти?"
Старенький усміхнувся і мовив: "Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотримуємося стародавнього звичаю. Той, кому виповнилося 15 років, отримує від батьків записничок, такий, як у мене висить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов'язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження первістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий повернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хвилину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це справді прожитий час".
Не обмежуйся існуванням... Живи!
Не обмежуйся дотиканням... Відчуй!
Не обмежуйся спогляданням... Побач!
Не обмежуйся слуханням... Почуй!
Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!
Записничок. Бруно Ферреро
Взяла звідси
Коментарі
cent19
111.01.09, 00:36
хи у мну так походу и году жизни не будет
YriiL
211.01.09, 00:40
а враховуються світлі подіі так?
Гість: Tery Presly
311.01.09, 00:40
такі моменти хочеться щоб тривали вічно, щоб навіть часу на запис не було
YriiL
411.01.09, 00:42Відповідь на 3 від Гість: Tery Presly
як би вони тривали вічно то ти би не відчула їх солодкий смак
Гість: Tery Presly
511.01.09, 00:45Відповідь на 4 від YriiL
ну так..., "якби не було горя ми б не знали, що таке щастя"
Гість: SHERSHEN
611.01.09, 00:48
Я не згідний,адже коли ми мучилися,страждали,то ми теж жили.Щоб знати щастя,треба пережити горе
YriiL
711.01.09, 00:48Відповідь на 5 від Гість: Tery Presly
щоб щастя переважало над горем
Руде диво
811.01.09, 00:50Відповідь на 6 від Гість: SHERSHEN
щастя треба вміти відчувати.
А горе, хочеш не хочеш, а відчувати навчишся.
бути щасливим важка задача сама по собі. Часто людям доводиться сильно змінювати себе, аби мати змогу.
Гість: Tery Presly
911.01.09, 00:52Відповідь на 7 від YriiL
Гість: SHERSHEN
1011.01.09, 01:02Відповідь на 8 від Руде диво
Зато щастя є метою життя