Жорстко...

Якось англійський мікробіолог Александер Флемінг (1881-1955) розповідав про історію свого пеніциліну.
- У житті мені завжди не везло, - тяжко зітхнувши, почав вчений. - У дитинстві я багато хворів і мріяв стати лікарем, але в моїх батьків, бідних фермерів, не було грошей, щоб здійснити цю мрію. Потім вони зовсім розорилися, і ми переїхали до 
Лондона...
- І там ваша мрія здійснилася - ви вступили до університету?
- Так, але мене прийняли лише тому, що я був гарним плавцем. Часу на навчання не залишалося і найбільше, що в мене було попереду, - скромна посада в якому-небуть провінціальному містечку.
- І тут ваші здібності були помічені?
-Так, але професор Уайт запропонував менв місце в лабораторії тільки тому, що йомубув потрібний фізично міцний помічник.
-І в його лабораторії вам вдалося зробити видатне відкриття?
-Так, але допомогла чергова невдача. Коли я робив досліди, подув сильний вітер, відкрилася шибка і протягом у мої пробірки були занесені спори плісневого грибка. Мені загрожували великі неприємності. З відчаю я вирішив придивитися до непроханих "гостей" і винайшов пенілицін..
-І ось тут вам нарешті повезло!
-Так, але спочатку колеги називали пеніцилін "сумнівним зіллям ", а мене - середньовічним алхіміком. Лише під час Другої світової війни повною мірою виявилися чудові лікувальні властивості нового препарату.
- І вас постигла заслужена слава?
-Так, але коли? Пеніцилін я винайшов у 1929 році, і до кінця війни всі вже забули, хто це зробив. Так, що мене насилу знайшли, щоб вручити Нобелівську премію...