Щоб пам"ятали...
- 10.01.08, 23:07
Альфред Бернхард Нобель (1833-1896) - людина, чиє ім"я повязане з винаходом динаміту й заснуванням Нобілівської премії. Але далеко не всі знають, що саме підштовхнуло Нобеля до заснування премії, названої його іменем. Після смерті його брата журналісти переплутали двох Нобелів і надрукували некрологи на Альфреда. Багатий промисловець отримав рідкісну можливість - довідатися, що люди будуть говорити про нього після смерті. Рядкам некрологів він не зрадів: газети писали про те, що померла людина, робота якої дозволила вбивати на порядок більше людей, ніж у війнах минулого. Тоді альфреду Нобелю і спала на думку ідея заснувати щорічну премію вченим,
письменникам і миротворцям:щоб його ім"я асоціювалося
не з війнами й масовими вбивствами, а з видатними особистостями.
... У житті кожної людини обов"язково настає момент, коли їй варто замислитися:
що залишиться в цьому світі після неї?
Що згадають про неї люди, коли її не стане?
Звичайно, випадок з Альфредом Нобелем унікальний, але, здається, кожному зрозуміло, чого про нього в некрозі точно не напишуть. Не напишуть, що покійний модно одягався, що в нього був великий будинок і розкішний автомобіль або, що він цілодобово працював і тому не приділяв часу рідним і близьким.
Те, що після нас дійсно залишається, - це добрі справи, які ми зробили протягом
життя. Найбільше й найкраще памя"ятають не того, хто був найбагатшою або навіть найщасливішою людиною,а того, хто своїми справами змінив на краще життя інших людей.
У цьому зв"яку пригадується історія відомого філантропа 19 столітті сера Мозеса Монтефіоре. Якось журналісти запитали його: "Скільки ви коштуєте?" - маючи на увазі розміри його майна. Той назвав суму - значну, але набагато меншу, ніж вартість акцій і нерухомості, що йому належали. "Чому ви даєте таку скромну оцінку вашому статку?"-
зживувалися журналісти. Отут у свою чержу, здивувався сер Монтефіоре:
"Я відповідав не на питання про те, що мені належить, а про, те, скільки я коштую. Наша вартість - це те, що ми віддаємо іншим, тому я назвав суму, що віддав на благодійні цілі". Аналогічної думки дотримувався і Бенджамін Франклін,
який стверджував, що "найбажаніші Богу справи - це добрі справи заради людей".
...Вплив добрих справ триває майже івічно. Гарним батьком пишаються не тільки діти, але й онуки, правнуки. Талановитим учителем - не тільки учні, але й учні учнів. Саме Нобелівська премія - характерний приклад: з першого нагородження (1901р.) минуло вже понад сто років, змінилося кілька поколінь, а ім"я Альфреда Нобеля дотепер щорічно згадують разом з видатними діячами науки, літератури й політики, яким він допомагає і які завдяки йому дають людству, ще більше користі.
письменникам і миротворцям:щоб його ім"я асоціювалося
не з війнами й масовими вбивствами, а з видатними особистостями.
... У житті кожної людини обов"язково настає момент, коли їй варто замислитися:
що залишиться в цьому світі після неї?
Що згадають про неї люди, коли її не стане?
Звичайно, випадок з Альфредом Нобелем унікальний, але, здається, кожному зрозуміло, чого про нього в некрозі точно не напишуть. Не напишуть, що покійний модно одягався, що в нього був великий будинок і розкішний автомобіль або, що він цілодобово працював і тому не приділяв часу рідним і близьким.
Те, що після нас дійсно залишається, - це добрі справи, які ми зробили протягом
життя. Найбільше й найкраще памя"ятають не того, хто був найбагатшою або навіть найщасливішою людиною,а того, хто своїми справами змінив на краще життя інших людей.
У цьому зв"яку пригадується історія відомого філантропа 19 столітті сера Мозеса Монтефіоре. Якось журналісти запитали його: "Скільки ви коштуєте?" - маючи на увазі розміри його майна. Той назвав суму - значну, але набагато меншу, ніж вартість акцій і нерухомості, що йому належали. "Чому ви даєте таку скромну оцінку вашому статку?"-
зживувалися журналісти. Отут у свою чержу, здивувався сер Монтефіоре:
"Я відповідав не на питання про те, що мені належить, а про, те, скільки я коштую. Наша вартість - це те, що ми віддаємо іншим, тому я назвав суму, що віддав на благодійні цілі". Аналогічної думки дотримувався і Бенджамін Франклін,
який стверджував, що "найбажаніші Богу справи - це добрі справи заради людей".
...Вплив добрих справ триває майже івічно. Гарним батьком пишаються не тільки діти, але й онуки, правнуки. Талановитим учителем - не тільки учні, але й учні учнів. Саме Нобелівська премія - характерний приклад: з першого нагородження (1901р.) минуло вже понад сто років, змінилося кілька поколінь, а ім"я Альфреда Нобеля дотепер щорічно згадують разом з видатними діячами науки, літератури й політики, яким він допомагає і які завдяки йому дають людству, ще більше користі.
6
Коментарі
Гість: shisic
117.01.08, 21:39
Коли задуматись, що про нас згадають нащадки, то перераховувати майже немає чого...
Я , правда, не знаю як можна зробити так, щоб вони мали що згадати. Жити гідно? Жити сщасливо? Дарувати сщастя іншим? Допомагати людям? Це все робить наше життя повнішим і гамонійнішим, дає враження, що ми живемо не дарма... Та хіба зробить імя безсмертним?
Мені не потрібне безсмертне імя. Для мене важливо, щоб близькі мені люди могли сказати: "Вона в цьому життя зробила багато добрих справ..."
Змусило задуматись....
wax
218.01.08, 00:31
це все дуже гарно, але кожна людина - егоїст. так само і Нобель. від думав не про те як би найбільше добрих справ зробити, а про те, щоб його не забули після смерті.
дотримуюся думки - роби добре собі, і якщо мені буде добре, то буде добре і моїм оточуючим.
Нобель звичайно видатна людина, але коли він зсновував премію, він думав лише про себе. він зробив добре для себе і як наслідок цього стало добре тим, хто отримує його премію.
МОД
Гість: feride
318.01.08, 10:49
І сяйнула така думка, що, звісно, не кожен може бути філантропом, Нобелем чи ще кимось Великим. Можна бути простим, але треба бути добрим
А от подумати що я МОЖУ зробити - варто, і твоя стаття на це надихає
NATALI_YA
418.01.08, 13:15
Ця стаття змушує задуматися над своїм життям... У мене є одна знайома людина, яка зараз робить все, щоб залишити якийсь слід у житті. Але мені поки що до цього далеко...
Mamay_
518.01.08, 13:28Відповідь на 2 від wax
Вредна
NELLI
619.01.08, 10:41
Якщо чесно, то мене не завжди хвилює відношення до моїх вчинків за моє життя. Це допомагає мати свою особисту думку, та не боятись її висловлювати. Як на мій погляд, це дуже важливо в усіх аспектах, особливо у науці, та і в житті. Тому навіть не задумуюсь, що буде після зникнення мого тіла з цього життя.
Mamay_
719.01.08, 13:48Відповідь на 6 від NELLI
Я повністю згоден!!!