Можна довго будувати надійний цегляний дім. А можна зліпити імітацію з гівна і палок.

З відповідним наслідком.

В 201418 українські наф-нафи заклали фундамент і вигнали стіни антикорупційної споруди.

З нуля були створені НАБУ, САП, Вищий Антикор суд, ДБР. Пройшла реформа ГПУ і МВС.

Потім наф-нафи включили світло — ввели систему відкритих електронних декларацій чиновників, електронних торгів Прозоро, автоматичного повернення ПДВ, відкрили реєстри майнових прав, кінцевих бенефіціарів, земельного кадастру, судових рішень тощо.

В результаті з середини 2016 по середину 2019 в суд пішло 7604 корупційних справ, 3064 корупціонерів отримали вироки.

Так, було 2 проблеми: половина справ зависла в судах і реальні тюремні терміни отримувало 58% покараних.

Що треба було зробити?

Поставити міцні двері і дах — тобто реформувати суди.

Тому наф-нафи на відкритому конкурсі створили новий Верховний суд і почали відбір нових суддів нижчих ланок.

Але народу стало нудно так довго працювати на будівництві, йому дуже сподобалася пісенька Ніф-ніфа.

Цитую казочку:

«Бач, як він боїться вовка! — сказав Ніф-Ніф.

— Він боїться, що його з’їдять! — додав Нуф-Нуф. І брати ще дужче розвеселились.

— Які тут можуть бути вовки? — сказав Ніф-Ніф.

— Ніяких вовків нема! Він просто боягуз! — додав Нуф-Нуф.

І обидва почали пританцьовувати і співати:

Не страшний нам сірий вовк,

Сірий вовк, сірий вовк!

Де він ходить, дурень вовк,

Сивий вовк, хижий вовк"

Що в результаті?

Будинок-нах.

Декларації — нах.

Реєстри — нах.

Держзакупівлі Прозоро — нах.

Відкриті конкурси чиновників — нах.

Органи, що набирали нових суддів — нах.

Вся правоохоронна система, крім НАБУ підзвітна завхозу Ніф-ніфа.

Своїм можна все, чужим — безпрєдєл.

В солом’яну імітацію вже ніхто не вірить.

Сірий вовк корупції та мародерства нічого не боїться і обжирається у всіх на очах.

Ніф-ніф обурений, що нові куплети народу не заходять.

Але знову будувати закинутий будинок теж якось облом. Та й Наф-наф же барига.

Може ще Нуф-нуфа спробувати?

(с) Юрій Луценко

Казали венесуальцям мудрі люди – люди, ви що – їбанулися? Який, бля, The Уго Чавкс? То піздєц, який нерозумний вибір – то ви хочете вибрати собі не клоуна, то ви вибираєте дорогу.. Дорогу в дуже негарний піздєц…
Венесуальці не послухались мудрих людей і вибрали собі дорогу в дуже негарний піздєц.
The Уго Чавксу не законало відразу. Він ганяв по країні. По якійсь, лише одному йому зрозумілій причині, робив селфі в броніку на острові Псячий. Казав поодиноким критикам – я вам нічєво нє должен…
А економіка падала.
Єдине, що зміг пропхати – це ручний «парламент» з долбойобів, котрим засвітили трохи дєніх. «Парламент» почав штампувати закони на захист майна Уго Чавкса і антисемітизму, а економіка продовжувала йти туди куди вела єдина можлива для неї дорога – в дуже негарний піздєц.
НАТО? – НАШО НАТО? – запостила свій програмний вислів голова комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Венесуали мар'яна безпутня.
Це теж не допомогло. Просто дуже негарний піздєц з того часу ставав ще й програмним та офіційним.
«Уряд» The Уго Чавкса мовчки крав. Чавкаючи від задоволення. Мудрі люди їм казали – навіщо ви весь час крадете – ви, що дурні? «Уряд» робив вигляд, що не чує і продовжував красти.
Шоу тривало.
– Красти – то національна ідея венесуальців – присував, час від часу, через єдиний телевізор свої програмні заяви  «уряд» і продовжував  красти.
Рядові венесуалійці не крали, але «уряд» весь час пробував відмінити їм кеш – щоб навіть не мріяли вкрасти, бо це прерогатива вибраних.
Сам «уряд» крав безготівкою через банки. Відміняти банки – таких програмних заяв «уряд», будьмо чесними, не робив. Поки що.
Натомість з заявою виступив сам The Уго Чавкс. Каже:
– Візьміть нас в NATO. Мене, Мар'яну, Бєнєдіктову і Юziка. А ще мою жінку, жінку Юzіка, мужа Бєнєдіктової і його сьостри. Ну, і ще пару чоловік – список в додатку номер два до цієї заяви…
А ті йому кажуть:
– А нахуй ви нам потрібні, наприклад?
– Бо ми за вас кров проливаєм. Вам що не шкода крові венесуалійців нещасних?
– Шкода. Їх готові прийняти, але без вас.
– Чому це без нас?
– Бо ви не проливаєте, ви в цей час крадете.
– А давайте ми венесуалійцям кеш відміним?
– Навіщо?
– Щоб не крали.
– Вони й так не крадуть, вони кров проливають.
– А щоб ше більше не крали.
– Це вам таку ідею мар'яна підказала?
– Ой, да какая разніца. Беріть і всьо.
– Не візьмем і всьо.
– А то чому?
– Бо ви злодії і підараси.
– А ми тоді під расєю ляжем.
– Ви вже раз спробували – і шо? Нє получілося?
– Тоді йдіть нахуй хами безсердечні.

Прилітало. Треба було щось робити. «Та пішли ви нахуй» не спрацювало.
«Уряд», який вже тридцять років контролювали долбойоби венесуалійці аргентонського походження – мовчить і краде. Краде і мовчить. Бо – а що ще робити?
Веселе шоу триває.
– Ой – яка ж ти весела дорога в негарний піздєц… – думала мар'яна, пробуючи натягнути китайський презерватив на аргентонський обрізаний огірок.

PS:
Вова пипа міг увійти в історію недоросії, як той, що зробив з неї Расєю. Увійшов, як той, що її знищив під корінь.
Вова пипка міг увійти в Історію, як президент – його за вуха тягнули. Увійде, як пародія на уго чавеса.
Пародісти – йопта…

(с) 

10 днів підряд я вів нерівну боротьбу з кабачками й цукіні.

Я їх пік, смажив, їв сирими, припускав, тушкував, кидав в блендер, варив, тер на тертушку, додавав до салату. На сніданок, обід і вечерю… Зривав ще маленькими, щоб вони не встигли порости.

Роздавав родичам, сусідам, друзям, роздавав хорошим людям, і просто кому попало…

Але трапилося те, що трапляється кожен рік заново: кабачки перемогли!

Здаюсь…

Десь в європейському пологовому будинку стався збій і в результаті, троє малюків, що майже одночасно народилися, переплутали і не знають, як визначити де - чий. Мами були з України, Польщі і федерації, а їх папи чекали десь в холі. Медики зрозуміли, що справа йде до скандалу і вирішили піти назустріч скандалу. Запросили пап до дітей, пояснили ситуацію і запропонували їм розібрати своїх дітей. Ті трохи постояли, а потім українець вигукнув:

 "Слава Україні"! Одна дитина тут же випрямилася. Батько узяв дитину на руки і вийшов. За ним пішов поляк, узявши на руки свого сина, але російський затурбувався і запитав:

 -Чуєш, з українцем - все зрозуміло, а як ти вирішив, що це - твоя дитина? Поляк зупинився і пояснив: -- Бачиш, коли українець вигукнув "Слава Україні"!, моя дитина посміхнулася, а твій - обісрався.

Там у нас була дискусія з приводу Цоя.

Моя опонентка — дівчина чи жінка з Луганщини. Вона цілком адекватна, розумна жінка, ніяка не «ватніца». Українка!

Вона питає, при чому тут Цой? Хватить глумитися над трупом. Бо якось воно не тойво. В чому кайф?

Я кажу: це — не кайф, це несприйняття. Я навіть рецептів не можу читати російською, бо мені болить? Вам ні?

Я не хочу бути якимсь ментором і когось там чомусь повчати. Але це якраз тойво, на мою думку. Бо колективний умовний цой з пушкіним давали Януковичу по 90 процентів на Луганщині, в Донбасі, в Криму. Цоєвщина — це фрагмент російського експансіонізму. В росії живуть тільки мертві. Живі — не живуть. І мертві їй служать. І ви й завтра з радістю проголосуєте, за якогось умовного цоя-рабиновича, щоб мир був на всій планеті.
Є така хуйня, яка називається «культурний простір». І росія вгатила в цей «культурний простір» сотні мільярдів долларів. І ви купилися, хоч, може, й самі того не свідомі.

Вам видається, що це ваші особисті смаки й вподобання. Ні! Не ваші!

Для мене цой — не абстрактний. Солдати цоя прийшли в Бучу, Ірпінь, Маріуполь. Солдати цоя вбивали наших дітей. Оператори цоя наводять ракети на наші міста.

Цой зайшов з в Україну 24-го лютого 2022 року. Разом з Висоцьким, Булатом Окуджавою і Александром Вертінським. Як би це комусь було не боляче. Бо це — їх культура. Якщо й не їх солдатів (ті вобще ніхуя не відають, то просто стадо овець) то — їх офіцерів, їх влади, їх еліти.
Німці колись забули про Ніцше і Фіхте. Не на часі було. Але — то ж великі і мудрі люди! А цой — просто чмо, навіть памяті не вартий. Чого ви за нього так тримаєтеся? Це ж послід! Це все одно, що триматися за Людмілу Зикіну або Надєжду Кадишеву.

Вічний — НАХуЙ! Викорінити, забути, закопати в землю, довіку, щоб мої прапрапрапраправнуки не відали, що таке цой. Вже не кажучи про те, що й сам цой, як феномен музичної культури — повна і безумовна хУЙня!

А вони кажуть: то не слухайте! Не слухаєм! І вам не дамо слухать! Время таке, такий лібералізм нині, сука надворі…

А може сам цой особисто і не винуватий? Може. Але давайте про це поговоримо років через сто. А краще через триста…

(С0 Чепинога

пі.сі.Якщо хтось думає шо пісня цоя "перемен" про перемени то це все хрінь собоча  то пісня про любов. він сам казав. захотів тьолку змінини і вот тобі і пісня "перемепн"

 Вовочка путін якось сказав мамі, яка його дуже любила:

- Мамочко, ти мене добре годуєш, але я все одно хочу їсти ще.

Сталося це після того, як його татуся вночі кудись забрали чоловіки у гімнастерках і кашкетах з синім верхом. В них були суворі, але справедливі обличчя. Один з них підморгнув Вовочці і сказав: “Піанєр — всєм рєбятам прімєр”. Хлопчику вони так сподобалися, що він захотів стати схожим на них.

За три дні до того татусь посперечався з матусею. Вони з ним розійшлися у поглядах на книжку “Здорова і смачна їжа для пролетаря”. Батьки довго вели дискусію. Татусь врешті сказав, що матуся опортуністка і набив їй синця під оком. Додав при цьому “Пріятного апетіта”.

Матуся тоді відповіла, що він зрадник і вона цього так не залишить. Татусь вигукнув “зуб даю!” і ще одним ударом вибив їй зуба. Вовочка уважно стежив за цією дискусією і робив для себе висновки. Слово, підкріплене кулаком, значно вагоміше від просто слова — зрозумів він.

Наступного дня, коли татусь пішов на роботу, матуся, замість готувати сніданок, щось довго писала, потім покликала Вовочку, дала йому запечатаний конверт і попросила вкинути його у поштову скриньку. Вовочка прочитав на конверті адресу: Москва, Лубянська площа, 2, НКВС.

Він не знав, що таке НКВС. Але сама згадка про Москву викликала в нього таке захоплення, що він галопом помчав до поштової скриньки, наспівуючи улюблену пісну “Друга ты никогда не забудешь, если с ним повстречался в Москве”.

Коли він повернувся, мама пригостила його шоколадною цукеркою “Каракум” і попросила не розповідати татусеві, що він носив листа до поштової скриньки.

- Чому? - спитав Вовочка, - адже я люблю татуся і в мене нема від нього секретів.

- Я хочу зробити йому приємний сюрприз, - відповіла мама і дала Вовочці ще одну цукерку, але цього разу іриску, - А якщо ти розкажеш, то тато засмутиться і цукерок ти більше не отримаєш.

Вовочка любив цукерки, тому послухався маму і тримав язика за зубами. Коли побачив чоловіків зі справедливими обличчями, збагнув, що це і є сюрприз. Він зрозумів, що такі люди не можуть нічого поганого зробити його татусеві і зрадів за нього.

Після цього його пайок зменшився. Матуся тішился і казала, що це на користь. А коли Вовочка попросив пояснити, чому стало менше їжі, вона сказала, що татусь став льотчиком-винищувачем, дуже зайнятий і не має часу передати їй гроші на їжу. Тому вона мусить обмежити раціон.

-Але я хочу їсти! - канючив Вовочка.

- В тебе ж попа не гумова, - відповіла мама, - якщо я тобі дам надмірну кількість їжі, то в тебе станеться запор, їжа не вийде через попу і ти помреш від надлишку перетравлених харчів.

Вовочка уявив себе в труні і так злякався, що після того став їсти навіть менше від того, що йому давала матуся.

Він виріс маленьким, худеньким, непомітним. Це допомогло йому влаштуватися на роботу в те відомство, службовці якого йому так сподобалися в дитинстві. Він не забув слова мами про гумову попу. 

Особливо помічним цей вислів став, коли Вовочка перевершив свою дитячу мрію і став президентом росії. Коли він хотів відмовити комусь, то казав: “У вас попа не гумова” і весело сміявся.

Якось у Парижі він залишився сам на сам з президентом неіснуючої держави України Володимиром Зеленським. Той почав благати його:

- Владмір Владіміровіч, дайте мені миру, я ж виборцям обіцяв.

- Тезко, у тебе ж попа не гумова, - відповів Вовочка і засміявся, але цього разу не весело, а загрозливо.

Зеленський знітився, замовк і почав уважно роздивлятися свою попу. Мабуть, щось відчув. А потім зненацька заспівав: “Гой-ра, ой-ра-я. Дупа джалізовая”.

Вовочка чомусь зблід і в нього на чолі виступив холодний піт.

- Це що таке? - спитав він.

- Це “Брати Гадюкіни” , - відповів Зеленський.

- Ненавиджу, - прошипів Вовочка, - всіх вас, Гадюкіних, ненавиджу. Так би взяв і все сало ваше з’їв, щоб ви з голоду повиздихали.

- Я сала не їм, - промовив Зеленський, - мені краще залівная риба.

А через три роки Вовочка розпочав спеціальну військову операцію проти неіснуючої держави. Коли російські школярі на зустрічі з ним запитали, чому ця операція іде так довго, він пояснив: “У них же попа не гумова. А так — все іде за планом”.

Школярі зраділи і висловили упевненість, що росія досягне поставлених цілей.

(с)