УРА!!! ХЕРСОН НАШ!!!ХЕРСОН ЦЕ УКРАЇНА!!!
Не менш цікава історія сталася з іншою мелодією, що вперше побачила світ на грамплатівці «Лютнева музика XVI-XVII століть» — канцоною Франческо Канови да Мілано, першою частиною сюїти для лютні «Канцона і танець»:
Франческо Канова да Мілано — був відомим італійським лютнярем доби Ренесансу, одним з найвидатніших європейських композиторів XVI століття. Але річ у тім, що перелік творів да Мілано був внесений до ватиканських протоколів і згодом оприлюднений. Його музику виконували по всій Європі, а сучасники називали да Мілано «il divino Francesco» (в перекладі з італійської — «божественный Франческо»). Отож як не шукали фахові музикознавці, але нічого бодай віддалено схожого на канцону в творчості Франческо Канови да Мілано відшукати так і не змогли. Єдине прийнятне пояснення полягало в тому, що сюїта для лютні «Канцона і танець» — це така сама музична містифікація Володимира Вавілова, як і «Ave Maria».
Щоправда, всесвітньої слави канцона не зажила… Однак на неї чекала інша, також по-своєму незвичайна доля. З часом радянський поет, перекладач і філософ Анрі Волохонський (1936-2017 роки) написав на цю мелодію вірш «Рай» («Над небом голубым»):
Над небом голубым есть город золотой
С прозрачными воротами и с яркою стеной.
А в городе том сад, все травы да цветы.
Гуляют там животные невиданной красы:
Одно — как рыжий огнегривый лев,
Другое — вол, исполненный очей,
Третье — золотой орел небесный,
Чей так светел взор незабываемый.
А в небе голубом горит одна звезда,Она твоя, о ангел мой, она всегда твоя!
Кто любит — тот любим, кто светел — тот и свят.
Пускай ведет звезда тебя дорогой в дивный сад.
Тебя там встретят огнегривый лев
И синий вол, исполненный очей,
С ними золотой орел небесный,
Чей так светел взор незабываемый.
Першим виконавцем пісні «Рай» став друг Волохонського — поет-авангардист і пісенник Олексій Хвостенко на прізвисько «Хвіст»:Надалі «Рай» виконували різні співаки — втім, старанно не називаючи ні композитора, ані автора слів. Воно і зрозуміло: в країні войовничого атеїзму співати про «золоте місто», розташоване «над небом блакитним» (себто — вже явно десь в духовному вимірі), було не комільфо.
Однак справжньої популярності ця пісня набула після того, як до свого репертуару її включив Борис Гребенщиков — фронтмен групи «Акваріум». При цьому в текст пісні, порівняно з оригінальним віршем Анрі Волохонського, були внесені деякі зміни. Найперше, що кидається в очі — це заміна оригінального «НАД небом голубым…» на «ПОД небом голубым…», що робило алюзії до раю не настільки явними.
Саме у такому вигляді пісня «Под небом голубым…» була використана в якості саундтреку до одного з епізодів кримінальної драми Сергія Соловйова «Асса» (1987 рік), що набула в пізньорадянську добу культового статусу:І знов-таки, Гребенщиков ніколи не згадував про справжніх авторів пісні — і так само ніколи не приписував авторства собі. Тут саме до місця було б процитувати героїню з однієї радянської кінокомедії: «Музыка народная, слова тоже народные». Але та героїня була з розряду тих «Иванов, родства не помнящих» (тільки в жіночій іпостасі), які «университетов не кончали». В даному ж випадку авторство музики приписувалося італійцю Каччіні, який жив чотири сотні років тому. З авторством слів проблем не було… за винятком того, що з 1974 року Волохонський жив в Ізраїлі, а з 1985 року — у ФРН. Звісно, згадувати зі сцени обох авторів — ідея згубна, як для радянської доби.
Така от незвичайна доля спіткала твори талановитого композитора і великого містифікатора Володимира Вавілова. Як і багато хто з творчої інтелігенції, він не вмів розпихувати ліктями конкурентів та просуватися до успіху по чужих головах. Отож і приписав італійцям епохи Ренесансу авторство своєї музики, аби лише донести її до людей…
Тимур Литовченко 17 ЖОВТНЯ, 2021
https://defence-line.org/2021/10/ave-maria-chastina-2/
Однак усе виглядало настільки легко і красиво лише в теорії. На практиці ж радянські митці та інші люди творчих професій перебували під прискіпливим наглядом різноманітних художніх рад і комісій, які пильнували, в якому напрямі працює той чи інший індивід та чи не надто відхиляється він від канонів соціалістичного реалізму. Якщо виникала подібна небезпека — відповідна художня рада або відповідальна комісія здіймалася на диби і не давала дорогу в життя творчості бунтівних митців. Не маючи виходу на аудиторію, митець не дочекається реакції на свою творчість. А творити далі без таких відгуків ой як важко!..
Отож і доводилося вдаватись до різноманітних хитрощів, аби тільки обійти штучні перешкоди, створювані отими епічними комісіями та художніми радами. Один з перевірених засобів обходу саме й полягав у тому, щоб послатися на загальновідомий авторитет. Тому-то у згаданій вище справі серіалу «Слідство ведуть ЗНАТОКИ» ювелір і працював «під Фаберже»…
Іншим перевіреним засобом обходу перешкод було посилання на «народність». Наприклад, у музиці: якщо до назви вокально-інструментального ансамблю додавалося магічне визначення «фольклорний» або «естрадно-фольклорний», то це давало музикантам більшу свободу творчості. З іншого боку, якщо згадувати справжнє ім’я автора якоїсь пісні було з тих чи інших міркувань незручно — пісню можна було оголосити «народною». Всі розуміли, що така аргументація шита білими нитками. Тим не менш, заплющували очі на «невідоме авторство».
Це іноді провокувало ситуації просто курйозні, іноді навпаки сумні. Пригадайте, наприклад, той самий епізод з к/ф «Модільяні», де показано змагання молодих французьких живописців? Весь цей епізод супроводжується по-справжньому божественною мелодією «Ave Maria» — щоправда, в сучасному аранжуванні композитора Гая Фарлі та в супроводі репу… Але від того «Ave Maria» не втрачає своєї безумовної принадності:
То що ж це за мелодія? І хто є її автором? Цікаво, що композиція «Ave Maria» вперше з’явилася… на випущеній в 1970 році Всесоюзною фірмою грамзапису «Мелодія» платівці, що мала назву «Лютнева музика XVI-XVII століть». Там було зазначено, що автор цієї композиції… невідомий. Ось як звучить «Ave Maria» на тій грамплатівці (Надія Вайнер — меццо-сопрано, Марк Шахін — орган, Володимир Вавілов — лютня):
https://www.youtube.com/watch?v=H-j0XKXAvvo&list=RDH-j0XKXAvvo
Ну гаразд, грамплатівка вийшла, належне враження на любителів класичної музики справила, потім почала перевидаватися… На наступних тиражах автором цієї композиції був зазначений Джуліо Каччіні — відомий італійський композитор того періоду. Втім, фахові музикознавці зазначали, що за цілою низкою ознак, «Ave Maria» не надто характерні як для творчості Каччіні, так і для італійської лютневої музики XVI-XVII століть. Така мелодія в принципі не могла бути написана в той період!.. І лише згодом вдалося встановити, що справжнім автором «Ave Maria» є радянський композитор, гітарист-семиструнник і лютняр Володимир Вавілов (1925-1973 роки).
Занесло мене в м. Кушка Такжикистану, ну як занесло, служба в рядах армії есесерерії. Яких я там тікі тварюк не бачив, скорпіони, тарантули, прозорі оси. Так там є один поганючий вид комарів. Пінгинський комар. От він тебе тихенько вкусить а потім це місце починає чесатися, і чешеться до тих пір поки до крові не роздереш. Потім вроді всє, але як тільки рана починає загоюватися, знов починає чесатися. Знов роздираєш, а рана вже більше. І так без кінця. Ця болячка називається пінгінська язва, або пінгінка. Ви скажете можна ж не чесати, але коли ти спиш ти за собою слідкуєш? Так і розчесував три місяці, поки не вернувся в неньку. А вже дома за допомогою мазі вишневського подолав цю болячку.
Скорпіони в бомбах, бджоли в гарматах, страти клопами, блохи як біологічна зброя – у військовій справі комахи використовуються протягом тисячоліть.
Шестилапих солдат мобілізували для вбивства, розгону, страждань та зараження смертельними хворобами ще від старозавітних битв в біблії до війни у В'єтнамі.
Скорпіонові бомби і бджолині боєголовки
Римський імператор Септимій Север вже майже завоював Месопотамію у ІІ столітті н.е. Але захисники цитаделі Хатра, де сховався цар Барсамія, виготовляли глиняні бомби, начинені скорпіонами. Скорпіони завдають чутливих укусів, що викликають судоми, уповільнення пульсу, порушення дихання і навіть смерть. Глиняні бомби з павукоподібними, обрушені на голови римських легіонів, зробили облогу фортеці невдалою.
Осині гнізда та бджолині вулики використовувалися як гарматні ядра у середньовічній Європі. Особливо успішно для підриву палуб кораблів.
У XIV столітті навіть був винайдений спеціальнийпристрій, схожий на вітряк, який приводив у рух солом'яні вулики на кінцях лопатей.
Використовувалися бджоли і для оборони середньовічних замків, в стінах для вуликів робили спеціальні порожнини.
Насрулла Бахадур-Хан, емір Бухари (сучасний Узбекистан) XIX століття, відомий садист, вигадав страшне умертвіння. У нього була шостиметрова яма під назвою Чорна Криниця, наповнена овечими клопами.
Плотоядні клопи-вбивці повільно пожирали своїх жертв. Гострим хоботком пронизували шкіру і впорскували фермент для розрідження тканини, який викликав гнійні виразки.
Шостинога біологічна зброя
Під час Другої світової війни японські підрозділи біологічної війни скидали заражених чумою бліх та холерних мух на китайські міста, вбивши близько 440 000 чоловік.
Японські війська також скидали культури холери та черевного тифу в криниці та ставки, але результати часто були не ті, що очікувались. У 1942 році фахівці з бактеріологічної війни поширювали дизентерію, холеру та черевний тиф у провінції Чжецзян у Китаї, але, за словами вчених, захворіли японські солдати і 1700 з них померли.
Японські військові також розробили плани з поширення бліх, які переносять чуму, на США. Ці плани в 1945 році передбачали застосування повітряних куль, але вони так і не були реалізовані.
В'єтнамські найманці
Під час війни у В'єтнамі в'єтконгівці викопали мережу підземних тунелів. Американські десантники, що проникали в підземні ходи, натикалися на розтяжки, і зверху на них сипалися скорпіони.
На стежках для американських солдат обережно ставили «міни» з гігантською медоносною бджолоюі вибухівкою. Коли з'являлись військові, вибухівка детонувала, і розлючені бджоли нападали на них.
Зі свого боку, американські військові фінансували дослідницьку програму з розробки обприскування в'єтнамських ворогів бджолиним феромоном тривоги, тим самим перетворюючи місцевих комах на союзників. Цей хімічний сигнал провокує бджіл до атаки. Але «зброю» так і не було розгорнуто.
Використовувались комахи іяк терористична загроза. У1989 році невідомі біотерористи заявили владі, що розводять і випускають середземноморську муху в Каліфорнії, і екорадикали продовжуватимуть це робити, доки уряд не припинить розпилення інсектицидів. Якби цей шкідник прижився (зараження було зупинено), введений у результаті карантин каліфорнійських фруктів знищив би врожай в одному з життєво важливих сільськогосподарських регіонів Америки, що коштувало б десятки тисяч робочих місць та мільярди доларів.
