Потяг дитинства

Шота за паслєдні время я уже двічі згадував дитинство і зокрема сваі поїзда. Ітаг. Самий пєрший потіг, який у мене був - ета сазданіе дивнае із лабалаторії дитячих чудес якогась горада савєтскаго саюза. Але то все херня. Там було десь чотири прямих и стільки ж дугоподібних колій із пласмаси цвєта крові разбавленай марковним сокам. Непамєрних размєрав паравоз жолтий і три або два вагона(залежно від комплєктації).Ще була заманух адна каторайа переключала передню скорасть на задню у поїзда. Так от. Сабирийеш ета всьо у овал. Паравоз туда ставиш прикріпляеш грузавий вагон, патом пасижарський. Включив і ета диво саскорасть французького між зфукавого лайнера пачінае матаеця па калісу жизні. У мене в очах сльози. На серці радість. Але це мені набридло ще в той же день. Вирішив внести креатив і разнообразійе у весь цей вокзал. Піду, помню на вулицю, а надворі весна(не як счас осінь) гусеніці повзають, жуки усіляки літають. Наловлю їз кіляканадцять штук. І у хату. Насаджайу іх жменю у грузавий вагон. Дітей у вагончик з седінням. А для рельс я залишав самих жирних, зєльоних або таких валасатих каринчявих. І мєєєєєдлєнно тумблєр уключайу.І тут пачалось - ета груда пластіка гремить сваею моччу не челавеческай, у мене серденько рвеця з грудей, гусеніца арьот на рельсах-хееееелп!!!, А пласмасава смерть всьо бліже...Я проста реву- твайо смерть едіт в жолтам поіїздякє, несчастная!!! А таракани із вагона сваїх дітей рятують - вєдь панімайут, шо всьо канец іх жизні настал. Діти із вагонав вилізають і прямісінько під кальоса падають. Отета мєсіва щаз буде із зелених тельбухів - я мрію. І вдруг я віжу что ета глиста упалза с рейс. Тварйуко!!!!!!І дітки кудись ділись непанятно.Тщедушнийе сазданія!!! І таракани пад палавую счель потікали. І праносіца міма маїх глаз етат тарантас, і умене тока сльози радості на очах, бо то була справжні нірвана співіснування з навколишнім світом. А десь через років три умене зявився металевий потяг на нєскалькиг скарастяг там уже усе було тюнінговане, па полнай - і ресьли з електрострумом в них і вагонав було шесть - четирє пасажирських, один бєнзовоз, і один для перевозки скота. І рейс там дуло аж васімнідцять. Дебелий був вокзал я вам скажу. Я на ньому катав мурах і тараканів тих що вижили тоді ще. А от на колійу лажив уже не гусєніц, а червяків - бо вони длінніші е мєдлєнніше повзають. Уключайеш першу скорасть і потяг на ній робить круг адин, патом другу і він раскачігарюєця трохи, запускайеш червяка, воно наче старенька людина - єєєєєєєлє, єєєєєєлє таг повзе. І тут аткуда невазмісь, десь із глубіни буття.....а! Матєріалізуеця зелений паравоз і сваей кількасот грамовай мосчу наїзджа на етого хробака, його тільце падривайет угору і ана застива ддесь пад рамой і йому счекотить калісом брюха. Ано мчіця на скорості и палуча ат етага удавлєтврєнійе. Неперерізало його, бо тіло його слизьке було, самі кальоса незанадто гострі були. Отакот правалився мій експеремент с кланіравунням червя на дві половини( я лише хотів щоб у нього був друг такийже як і він), і я разачарувався у етам експєрімєнті вчасності і в богі зокрема.
а тепер тока поїзда укрзалізниці я бачу, хоча кожен раз згадуйу свої ті два. Бо вони найкращі. Та еті тоже нехілі (укрзалізниця) – вони ж мене додому возять, туди де мойе серце назавжди і де мойе дитинство живе й досі. Пакидать нада буде на рельси жуків якось. Ну ілі хатяб у вагоні параскидать мурах.