Долинська – іще одне місто, побачене на пересадках і завдяки пересадкам, адже це – найбільший транспортний вузол півдня Кіровоградської області. Так сталося, що навесні у мене тут вийшло дві стиковки по пару годин, з різницею у півмісяця. І то навіть добре, бо місто виявилось цікавішим, ніж я очікував, та вимагало часу для огляду явно більше запланованого.

А для фанатів залізниць – узагалі обов’язкове до відвідування.

За 53 км на південь від Кропивницького причаїлось одне з найцікавіших міст Кіровоградської області. Цілісно збережена історична архітектура Бобринця здатна переносити в минуле, а над долиною Сугоклії, яка перетинає місто навпіл, є на що помилуватися любителям панорамних видів.

Доїхати до Бобринця просто, він знаходиться на трасі убік Миколаєва. За містом є і залізнична станція, але пасажирський рух на ній представлений усього двома парами приміських поїздів.

Одна з дуже небагатьох архітектурних пам’яток, які можна знайти в Киргизстані, – вежа городища Бурана. Це в Чуйській області, на 12 км південніше міста Токмак.

Уже четвертий рік поспіль мені вдається відкривати для себе щось нове й цікаве у Кіровоградській області (у якій до того не був узагалі). Парадоксально, що цей регіон знаходиться в самісінькому центрі України, але всі дороги його ніби оминають. У тому числі, туристичні маршрути.

А між тим, тут є на що подивитись, і в плані архітектурних принад, і природних. Сьогодні – про другий варіант, а саме про заповідне урочище Каскади в Маловисківському районі.

Навряд чи хто колись приїде в Помічну цілеспрямовано з туристичними цілями, а от проїздом – цілком можливо. Це невелике містечко на 9 тис. чоловік навіть не райцентр (відноситься до Добровеличківського району), але при тому є одним з найбільших залізничних вузлів Кіровоградської області. І коли випала нагода, то чому б не познайомитися з ним поближче.

Зранку другого дня у Киргизії ми нарешті покинули Бішкек і відправились подалі від цивілізації, у гори та ущелини.

Після відвідування Робочої Гори у мене залишалось достатньо часу, щоб пройтися лисичанським середмістям. Воно забудоване переважно в радянську епоху, але також заслуговує уваги.

Тригодинний переїзд не ахти якими дорогами, пересадка, три наші блок-пости, і я в Лисичанську – одному з найдавніших та найцікавіших міст Луганщини. Хоч це вже і Луганська область, але самий що не є справжній Донбас: перші розвідки покладів вугілля тут проводились ще на початку 18 ст., а в 1795 році була запущена перша шахта в регіоні.

По прибутті в аеропорт нової для себе країни, найчастіше спочатку їдеш у її столицю – так уже історично склалося, що саме вона найближче. Тому в Киргизії перше, що побачить прибулець, будуть не фантастичні гори та ущелини, а Бішкек – місто-базар та головна понаїхаловка, населення якої за роки незалежності зросло ледь не вдвічі, від 620 тисяч до мільйона.

Перший день після довгого перельоту пішов на адаптацію, але дещо побачити вдалося. А саме Ошський базар і площу Ала-Тоо, головну в місті. З неї і почнемо.